Митрополит Андрей (Шептицький) – турботливий батько для тисячі сиріт

Літо 1941 року. Тої вечірньої пори особливо яскраво рясніла фашистська свастика на околицях середньовічного міста Лева. А довкола панував страх, відчай. Відлунням доносився дитячий плач. В той час в підземеллі Митрополичих палат собору святого Юра понад сотні переляканих єврейських дітей нишком поспішали до резиденції Митрополита Андрея у супроводі сестер-монахинь.

Чорнява дівчинка, міцно тримаючи в руках улюблену іграшку-ведмедика, йдучи невідомим підземеллям не розуміла де її батьки. Тоді вона ще не знала, що вже ніколи їх не побачить. Хлопчики, що йшли поруч неї, захоплено розглядали стіни підземелля, гадаючи, що все це гра, а не жахіття, яким є бажання німців викорінити єврейську націю.

Зайшовши до гарно прибраної зали, стіни якої прикрашали зображення святих, на дітей вже чекав старенький Митрополит.  Владика Андрей, сидячи в інвалідному візочку,  зазирнув у вічі переляканих єврейських дітей. Його серце стиснулося від болю, адже він добре розумів, що відтепер ці діти залишилися в руках Божих, бо тепер вони – сироти…

Здійснюючи такий небезпечний крок, адже за історичними фактами він врятував 300 єврейських дітей від смерті, Предстоятель УГКЦ Митрополит Андрей (Шептицький) усвідомлював наскільки важливою є турбота про дітей, адже нове покоління будь-якої нації є її рушієм, майбутнім. Ще незіпсоване гріхом дитяче серце здатне щиро молитися, любити Бога,  відчуваючи, що є добрим, а що зле. Тому Ісус Христос неодноразово навчає нас в Святому Письмі уподібнитися до дітей, адже «хто Божого Царства не приймає, немов те дитя, той у нього не ввійде» (Мт. 10, 15-16).

«Дорогі мої, діточки!, – каже владика Андрей. – Дивлюся на вас, як на ті квіти, що ви їх принесли. А знаєте, чому вони такі гарні і запашні? Бо вони завжди дивляться до неба, до сонця. Так і ви пам’ятайте про Бога, що на небі, моліться до Нього, слухайте своїх батьків, учителів, будьте добрими і багато вчіться, то й вами будуть так тіши­тись, як ви тішитеся гарними квітами.”

Також Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський Андрей опікувався тисячами воєнних сиріт Першої світової війни; щедро допомагав сестрам-василіанкам у фінансуванні їхнього сиротинця. За його допомогою отці-студити побудували центр на Кайзервальді у Львові (Кривчиці), де жили сироти. А ще Митрополит заснував перший монас­тир сестер-студиток у Якторові на Львівщині, де діяв притулок і сиротинець для дітей віком до семи років. В Інституті св. Йосафата у Львові теж жили сироти, котрим щедро допомагав Кир Андрей. На утримання сиротинців Митрополит подарував своє майно Посічі-Майдану.  Він запросив з Бельгії сестер Згромадження св. Вінкентія від Павла, які розпочали своє служіння створенням сиротинця в Станіславові.

Загалом же турбота про дітей Церквою, має свої коріння ще в Святому Письмі, де неодноразово Господь через пророків закликає піклуватися про дітей, а особливо сиріт. Унійна церква на території України багато робила в освітньо-виховній сфері. За словами  о. Андрія Нагірняка, відповідального за соціальне служіння в УГКЦ,  зокрема в XVIII столітті монахи та монахині чину Василія Великого мали спеціальні школи для дітей, а в кінці XIX століття Згромадження сестер Непорочної  Діви Марії розпочало працю з дітьми сімей створюючи так звані “захорони”. «Таким чином Церква могла допомогти розвиватися  дітям робітників простих селян, надаючи їм відповідну опіку, навчання і виховання», – пояснює о. Андрій.

Соціальна опіка Церкви над дітьми

Соціальна опіка над дітьми особливо активізувалася після Першої світової війни, коли зросла чисельність сиріт. За часи служіння митрополита Андрея соціальна опіка Церквою над дітьми досягла свого найкращого розвитку. «Коли ж після виходу Церкви з підпілля почало відновлюватись церковне життя, то воднораз почало відроджуватись служіння дітям, – продовжує о. Андрій,- адже турбота про ближнього є важливою засадничою частиною життя Церкви.»

В наш час монаші Чини і Згромадження УГКЦ продовжують наслідувати приклад своїх попередників, турбуючись про дітей незалежно від їхнього становища, релігійної та національної приналежності. Так, сестри Української Провінції Згромадження Сестер Місіонерок Найсвятішого Ізбавителя, вони ж сестри-редемптористки, провадять працю з дітьми з неблагополучних сімей та з дітьми-сиротами з Дитячого будинку №1 м. Львова. Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії реалізують програму для дітей-сиріт “Міст Надії”.

На Львівщині в усіх місцевостях є їх монастирі. Вони надають дітям матеріальну допомогу, організовують духовно-культурні заходи,  консультації із психологами. Крім того, у Золочеві за ініціативи сестер-служебниць діє  Дитячий будинок сімейного типу “Покрова Матері Божої”, мета якого створити максимально домашні умови для тих дітей, які там проживають. У Львові існує Кризовий  центр для дітей і молоді з особливими потребами “Діти вулиці” під опікою тих же сестер-служебниць.

Церковна Родина посвяченого життя – Воюючі Сини та Дочки Непорочного Серця Матері Божої Богоявлення – Мілес Єзу, створили на Львівщині два дитячі будинки, окремо для хлопчиків і для дівчат. В цих будинках в затишній і майже сімейній атмосфері діти перебувають на повному забезпеченні до повноліття. У Згромадженнях Сестер Пресвятої Євхаристії та в сестер Пресвятої Родини також є дитячі будинки сімейного типу на Львівщині. Також і у сестер-василіанок, які окрім того займаються опікою дітей в інтернатах та працюють з неповносправними дітьми.

При монастирі Згромадження  сестер св. Йосифа Обручника  Пречистої Діви Марії   на Закарпатті діє благодійний греко-католицький дитячий садок «Назарет», у якому є близько 50 вихованців і дитячий греко-католицький будинок сімейного типу «Зернятко», де проживають 11 дітей-сиріт. А на Львівщині ці ж сестри опікуються дитячим будинком сімейного типу «Писанка», де  виховуються діти,  батьки яких позбавлені піклування над ними. Брати-монахи Місійного Товариства Святого Апостола Андрія здійснюють  душпастирську опіку в  школах-інтернатах. Слід згадати і працю Салезіанського Згромадження в Україні. Нещодавно керівник створеного салезіанами дитячого будинку сімейного типу о. Михайло Чабан був відзначений за своє жертовне служіння нагородою “Львів’янин року”. Згромадження також опікується «Соціальним  готелем» у Львові, де тимчасово може перебувати 12 дітей-сиріт віком від 15 до 23 років.

Значна частина соціального служіння дітям-сиротам здійснюється через парохіяльні молодіжні або молитовні спільноти та групи, які долучаються до соціальних акцій або й самі їх організовують, відвідують інтернати та сиротинці, розташовані на території місцевої релігійної громади, надаючи їм не тільки матеріальну підтримку, але й організовуючи цікаве проведення часу (ігри, заняття, екскурсії).

У співпраці з громадськими організаціями парохії проводять різноманітну та активну діяльність, реалізуючи чимало соціальних програм. Серед найбільш ефективних програм можна відзначити щорічну акцію «Святий Миколай – дітям з інтернатів», організовану з благословення та підтримки УГКЦ в Львівській та Івано-Франківській областях у співпраці з «Мальтійською службою допомоги». Під час такої акції у парохію надходять листи від дітей з інтернатів, в яких вони розповідають про себе та просять подарунків. Ці листи забирають члени громад та готують іменні подарунки дітям, а також відписують листи. Таким чином налагоджуються стосунки між релігійною громадою та інтернатним закладом. Цією акцією охоплено понад 20 релігійних громад УГКЦ та близько 4000 дітей.

«Центр Опіки Сиріт» Львівської Архиєпархії УГКЦ, заснований з метою надання духовно-психологічної опіки та соціального піклування дітям, що перебувають в інтернатних і навчально-реабілітаційних закладах, дітям-сиротам та дітям з кризових сімей. Працівники та волонтери Центру проводять різноманітні виховні заходи духовно-просвітницького, соціального, патріотичного характеру, виявляють дітям свою любов та опіку через спілкування і спільне проведення часу.

Як відомо, багато осередків офіційної благодійної організації УГКЦ – «Карітас України» здійснюють соціально-виховні програми для дітей з «кризових сімей» і «дітей вулиці».

Незабаром запрацює «Програма наставництва» ініційована Комісією УГКЦ у справах родини. «Така програма розрахована на дітей віком від 12 років, які перебувають в сиротинцях, тому що шанси на усиновлення у них є маленькими. Таким дітям важливо мати людину, яка буде  поруч із ними, людину, яка буде слухати і розуміти їх. Наставник зможе зустрічатися з такою дитиною кілька разів на місяць, спілкуватися і ділитися життєвим досвідом» – розповіла про програму п. Марія Саквук, працівник Комісії. На переконання п. Марії, виховуючи дитину чи то в родині, чи в дитячому будинку необхідно розуміти її інтереси та бажання. «Дитина повинна бути не втіленням наших мрій, не бути доказом нашої самореалізації, а ми маємо скеровувати її розвивати таланти, любити її такою, якою вона є», – додала п. Марія.

* * *

Весняний ясний день. На подвір’ї Святоюрської гори середньовічного Львова як завжди натовпи туристів і прихожан собору. Увагу перехожих привертає галаслива юрба діточок віком чотирьох-п’яти років. Чотири хлопчики і дівчинка граються на подвір’ї, голосно сміючись. Найбільше дивує їхній одяг – поношений, старомодний. Дітей супроводжує сестра-служебниця, яка наглядає за ними. Як виявилося, ці дітлахи з сиротинця із Закарпаття. У Львові вони опинилися через те, що сестри-служебниці дізналися про умови проживання дітей. Виявляється, за дітьми там не слідкують, ані за їхньою гігієною, ні за належним духовним вихованням. Дізнавшись про таке, сестри вирішили взяти на деякий період дітлахів до себе, щоб зігріти їх турботою, увагою та любов’ю. Тож радіє, мабуть, Владика Андрей, що на подвір’ї Митрополичих палат знову лунає дитячий сміх сиріт, які є в надійних руках.

Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ