о.Василь Поточняк: “Смиренність – це буття в правді про себе і про інших”

Остання частина молитви має прохальний характер, де ми просимо про інші чотири дари Божі.

«Дух же доброчесності і смиренномудрія, терпіння і любови даруй мені, недостойному рабові твоєму».

Дух ціломудрія, або, українською, доброчесності – це дух чистоти. Чистота в українській мові асоціюється з тілесним станом. Слово «ціломудріє» означає віднайдення цілісності у Бозі. Антонімом цілісності є розпад, розкол, фрагментарність людини, роздвоєння – і це відхід від мудрості, так як тіло відходить від свого духовного стану. Це нечистота, розпад духовності. Тільки цілісна людина, в котрої дух, душа і тіло в гармонії – це щаслива людина, це справжня людина, це людина, створена Богом у раю.

Просимо Бога дати мудру цілісність як вихід від небреженія, пустоти і як вихід від унинія. Ми часто робимо помилку, вважаючи, що нам треба спасати душу. Так і ділимо: душа окремо від тіла. Насправді воплочення Бога показує, що Бог забажав спасти людину з тілом. Тому молімось не лише за спасіння душі, а за всю особу. Це виразно чуємо у момент виголосу священика: «Причащається раб Божий Іван», а не душа Івана. І тому намагаймось повернутись до цілісного стану. Апостол Павло говорить: «Знаю, що це гріх і не хочу цього робити, але щось є у мені, що тягне до цього». Тут мудрість цілісності полягає в тому, що ми мудро ставимося до оглядання, слухання, думання, участі у чомусь, бо в іншому випадку через нашу недбалість гріх нищитиме усю нашу особу. Дбаймо про те, щоб у моїй особі панувала цілісність духа, душі і тіла. Наші проблеми з того й походять, що ми роздвоюємо тіло і душу. Бог є той, Хто єднає, тому ми молимося про бажання молитися, творити, щоби в моїй душі панувала гармонійність.

Піст – це боротьба за тіло, але у зв’язку з тим, що тілесні наші пожадання, звички, потяги часом так сильно домінують у нашій особі (природа домінує над особою), Церква пропонує дати природі певну аскезу щодо їжі, тепла, не тому, що тіло погане і нам не потрібне, а для духовного росту, розвитку. Щоб тіло не домінувало, його треба час від часу призупиняти. Тоді співдія з душею буде більш гармонійною…

У Літургії є цікаві слова: «Премудрість прості». Ці слова означають, що у Євангелії міститься Божа мудрість, звідти вчимося мудрості гармонійного життя. Щоб її зрозуміти, осягнути цю мудрість – треба бути простим. Божу мудрість називаємо премудрістю, що означає найдосконаліша мудрість. Цю біблійну премудрість ми можемо збагнути і осягнути тоді, коли будемо простими до слухання і читання слова Божого, коли не мудруватимемо, а довірмось у простоті серця, у цій простоті ми накормимося, напоїмося цією премудрістю, збагнемо її.

Дух смиренномудрія (покори) даруй мені. У нас є справжня проблема із словом «покора» в українській мові. Ми розуміємо смирення як боягузтво, тому люди невіруючі нам закидують, що виховуємо людей у Церкві суспільними, соціальними, політичними боягузами. Ми даємо хабарі в навчальному закладі, прикриваючись покорою, а це – боягузтво. Підмінюємо поняття.

Смиренномудріє, або мудра покора це не страх і не рабське підчинення панові. Упавши у гріх, людина має потребу певного самозвеличення, хоче виглядати розумнішим, багатшим, ніж є насправді. Це завжди симптом грішної людини. Така людина має потребу оцього самоутвердження, самовивищення через приховування власних слабкостей і недоліків. Вона не любить смирення, бо у смиренні потрібно визнати правду про себе. Смиренність – це буття в правді про себе і про інших.

Смиренномудріє – це знати свій стан, правду про себе. Людині, котра перебуває у Божій благодаті, не потрібно виглядати кращою, ніж вона є насправді. Вона буде вдячною Богові за те, що має. Їй нічого затаювати, приховувати. Це чесна правда про себе, про своє місце. Ісус говорить: «Я лагідний і сумирний серцем». Але Ісусове смирення – це, водночас, гідність. Коли Його вдарили – обернувся і запитав: «За що ти мене б’єш? Якщо я щось поганого сказав – докажи». Якби Ісус був боягузом, Йому було б це дуже невигідно говорити у даних обставинах. Смирення – це коли людина стоїть в правді про себе. Така людина буде дуже стабільною в розвитку.

Дух терпіння

Нам закидують, що Церква вчить терпіння і християни не борються. Знаю людей, котрі на запитання, чому не ходиш до церкви, відповідають, що я у світі мушу боротися із несправедливістю, а в церкві священик каже терпіти. З другого боку, християнство говорить: мовчати на гріх – гріх.

Якщо терпіти, то чому мовчання на гріх – гріх? Християнське терпіння – це прояв віри в особу, в успіх справи, прояв довіри до тієї особи, до цієї справи. Це також і прояв любові. Християнське терпіння полягає в тому, що ми довіряємо другій особі. Віримо, що Бог після стількох моїх гріхів, подій, вчинків, ситуацій на мене «не махнув рукою». Наш Бог – довготерпеливий. Він нам і надалі вірить та довіряє. Божа довготерпеливість полягає в тому, що у 75 років – не пізно виправлятись, і у 105 – ще не пізно. Бог вірить у людину. Наше терпіння, як чеснота, полягає на тому, що я вірю Богові, довіряю Йому, що я буду боротися. Терпіння – це боротись за когось, чи за свою душу. Це терпіння має дуже велике значення у дошлюбних стосунках, спілкуваннях.

Звернімо увагу на те, наскільки мало у нас є цієї терпеливості. Звісно, якщо над нами знущаються – потрібно зробити зауваження. Це нехристиянське терпіння, якщо ми дозволятимемо собі на знущання, але якщо ми бачимо, що, терплячи зневаги, допомагаємо тій людині, то вартує терпіти і терпіти більше. Ми не маємо розуміти терпіння як рабство, але маємо бути довготерпеливими, намагатись такими бути. У терпеливості розвивається чеснота. Хочемо щось осягнути у мистецтві, науці – вчімось терпеливості. Великі речі приходять важко. «Царство Боже береться силою». Великі речі здобуваються кров’ю. Якби Ісус вважав, що можна спасти людство інакшим способом, ніж хрест, то Він би використав його. Мірою нашої любові є міра нашої жертви. Наскільки можемо, готові пожертвувати в ім’я любленої нами особи, настільки віримо. Терпіння походить від віри.

Дух любові

Любов – це не тільки те, що від Бога походить. Любов – це сам Бог. Добрим вчителем є той, котрий любить своїх дітей. Добрим духівником є той, котрий любить тих, кого веде. Батьки є добрими батьками тоді, коли вони люблять тих, кого народили, і провадять їх. Скільки б ми не говорили в сім’ї про любов, про віру, а самі не любимо – сім’я не збережеться. Любов – це основа.

Записала Іванна Рижан

Джерело: ДивенСвіт