Що таке кінець світу: інтерв’ю о. Генрика Попроцького, православного теолога

О. Генрик Попроцький,  теолог: людина запевнила себе в тому, що світ став стабільним і передбачуваним. Оскільки Ісус небагато розказував про те, що чекає на нас у цьому мінливому світі, ми почуваємо себе непевно.

Матей Мюллер: До Апокаліпсису ми заглядаємо неохоче. Неважко зрозуміти, чому: ця книга розповідає про близьке майбутнє, котре лякає.

Г.П. : Сам я перший раз читав цю книгу в ліцеї, але без тривоги, трактуючи прочитане як щось на подобі наукової фантастики. Ця книга розповідає про певні знаки, що попереджують те, що ми умовно називаємо кінцем світу.

Умовно?

Бо жодного кінця світу не буде. Буде зміна реальності, в якій ми живемо. Святий Павло пише про нову землю та нове небо. Для християн думка про Пришестя має засновуватись на радості очікування Христа. Апокаліпсис закінчиться оптимістичним вигуком «Так прийди ж, Ісусе». Але це радісне очікування почало відходити з Церков уже в перших століттях. Християни почали зосереджуватись на тому, що есхатологія означає кінець, після якого наступить якесь до того невідоме життя, вічне за духовною природою. Направду, не згадуємо про Боже милосердя та воскресіння з мертвих – а це якраз і є найважливішим атрибутом кінця світу. Християнство, особливо західне, почало орієнтуватися в напрямку педагогіки страху.

Дехто може чутися ошуканим: Христос мовив, що Єрусалим буде знищено, а невдовзі після цього настане кінець.

Буквально читаючи Євангеліє вважалось, що Пришестя наступить ще за перших поколінь християн. Це інтерпретативна помилка: давайте звернемо увагу, хто промовляє ці слова – втілений Бог. Він споглядає на світ з огляду вічності. Тисяча років для нього – як день. Коли кажемо «Пам’ятай, Боже, про твою Церкву», то відносимо Церкву до вічного Божого існування. У Церкві молимось: «Вічна пам’ять для слуг Божих» – це прохання, щоб Бог зберіг їх у своїй памяті, яка є вічною. Що Бог хоче, те й починає бути.

Коли кінець світу не наступив, християни, не розуміючи причин, почали віддаляти есхатологію в далеке майбутнє. Церква зайняла таку позицію з огляду на загрозу з боку єресей мілленаристів та інших єретиків, що проповідували швидкий кінець світу, закликали позбуватися маєтків, стримуватися від статевого співжиття, а в результаті люди починали жити в нездоровій ейфорії чи навіть істериці. Церква відсторонилася від есхатології, оскільки людина з усього може вчинити єресь. А з кінця світу і поготів.

І сьогодні у Катехизмі небагато мовиться про пришестя.

Усі Церкви мають з цим проблему. У XIX i XX століттях було кілька разів оголошено про кінець світу,  а остання оголошена дата – це 2012 рік. Напевно есхатологія збуденніла бо говориться сьогодні  у програмах про комету, що знищить землю чи про глобальне потепління, що залиє землю льодовим потопом? Такого роду фальшиві пророцтва спричинюють те, що для пересічного християнина есхатологія є чимось, віднесеним до розділу фантастики.

З іншого боку, ми опинилися в пастці наукового світогляду: оскільки науковці не передбачають ніякої космічної катастрофи, то значить немає чого боятись.

Проте наука не може відповісти на питання, чи в нашої сонячної системи немає якогось механізму самознищення. Наука лише констатує факти.

Ось вам з ходу дві гіпотези: може, за 5 мільярдів років Сонце поглине землю як червоний гігант, а може Всесвіт буде розширюватись до нескінченності, а його температура вкінці впаде до абсолютного нуля.

Ця перспектива є настільки віддаленою, що людина не бере собі того до голови. Ми мислимо в межах ста років, а не мільярдів. Зрештою, до того часу ми б заселили іншу планетарну систему, так що це не викликає особливого занепокоєння.

Опис, поданий Ісусом, виразно нам промовляє про космічний характер катаклізмів:  сили небесні захитаються, зірки почнуть падати. Після цих явищ покажеться знак Сина Чоловічого, хрест, і пролунають труби. До такого опису більше підходять явища епідемій, землетрусу, голоду.

Бог обіцяв, що більше не буде повеней.

І він дотримає обіцянки. Проте нас чекає щось значно гірше, що виключає можливість урятуватись навіть тим, які в змозі побудувати собі кілька сучасних ковчегів.

Бог хоче нас налякати?

Він не хоче пробудити в нас страх, який паралізує. Страх Божий – благословенний. Коли Мойсей хотів побачити Бога, то почув, що кожен, хто побачить Його обличчя, помре. Ісус як воскреслий з мертвих, мовить до Марії Магдалини: «Не доторкайся до мене». Реальність Бога настільки відрізняється від людської, що людина після первородного гріха і в складному моральному стані не в змозі зрозуміти її, ані довіритись їй. І вона (реальність) має збудити в людині те, що релігієзнавці називають  „misterium tremendum” – таємницю, що пробуджує страх.

Однак, пропоную провести паралелі. Поява нашого світу була явищем страшним, в якійсь мірі це можуть досвідчити астрономи, що спостерігають вибух наднової зірки. Який був початок, таким повинен бути і кінець. З іншого боку, пам’ятаймо, що Апокаліпсис є описом того, що може статись. Але наскільки це буде страшно – залежить від стану людства. Християни часом хотіли б «умити руки», як Пилат, і залишити всю справу Богові. А Він мовив: «Підкоряйте собі землі» – отже, віддав долю Землі у наші руки. Від нас залежить рівень шкоди навколишньому середовищу і те, чи відбудеться ядерна катастрофа. Отже, це людина є винною в занепаді моральності  і не перекладаймо відповідальності за наш страх на Бога.

І згадаймо слова Ісуса, що дату кінця днів наших не знає навіть Син Чоловічий, а тільки Отець. Не запитуйте мене про це.

І для чого було робити з того таку таємницю?

Якби Ісус визначив конкретну дату, тоді можемо собі лише уявити, до яких божевільних вчинків опускалися б люди, маючи перед собою в перспективі двох років перехід до невідомої реальності. Незнання часу «кінця світу» допомагає нам безпечно почувати себе у звичайних тимчасових умовах.

До тої міри безпечно, що, як сказав у листопаді 2009 року Бенедикт XVI “мені здається, що сьогодні нам у нашому житті, у нашому світі є важко щиро молитися про те, щоб цей світ загинув, а прийшов Новий Єрусалим разом зі Страшним Судом та Суддею Христом».

Папа має рацію, оскільки сучасна людина не молиться словами «Прийди, Господи Ісусе». Проте представляє Богові дрібні міщанські прохання про вищу пенсію, про добру здачу екзамену, про здоров’я. Про щось більше просять тільки святі. Великі подвижники молилися за все творіння, навіть за отруйних рептилій, за найгірших із грішників і за навернення диявола. А скільки мало відвагу визнати, що гріх цілого людства є як жменя піску, кинута в Океан Божого милосердя? Знаю тільки одного – Ісаака Сирина.

Сучасна людина оселилася в цій реальності, і їй добре є так. Наш світ став стабільним і передбачуваним. Тому що Ісус небагато сказав про те, що чекає нас у переміненому світі і ми щодо цього є невизначені. А зараз є будинок, автомобіль, холодильник і красива дружина. Якщо ми і думаємо про есхатологію, то тільки про ту, що відноситься до нашої власної смерті. Есхатологія перетворення цілого космосу нікого не цікавить. Бог залишив людину в стані віри, що не задовольняє потреби розуму. Те, що залишається для есхатології є небезпечним, тому що ми починаємо відштовхувати Христа десь на останнє місце в нашому житті. Вона стає, як громовідвід, для використання в надзвичайних ситуаціях. А Бог хоче від нас тільки віри, – Він хоче, щоб ми повірили у все, що Він нам об’явив, в тому числі у друге пришестя.

Ісус не дає відповіді на питання про час кінця, але перераховує символи, які сповіщають його. Ось деякі з них: не буде тут навіть каменя на камені, з’являться фальшиві месії, будуть війни, голод, землетрус, видаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас, пошириться беззаконня, з’явиться антихрист. Звідки ця ескалація зла якраз перед кінцем історії?

Зло – це паразит. Це реальна онтологічна очевидність, щось більше, ніж просто відсутність добра. І, коли зло знаходить місце, воно веде себе як концентрат – все більше розширюється. Це ми могли бачити у всіх тоталітаризмах двадцятого століття. Зло розростається, поки не висмокче всі соки і тоді починається його крах.

Ісус сказав, що ось іде князь світу цього, наступає його година і ніч темряви. Його влада настільки сильна, що в своїй людськості перевищує Сина Божого! Ми бачили зло як витвір людини. А тепер уявіть собі, що особове зло в чистому вигляді починає домінувати у світі. Саме тому Одкровення піднімає тривогу. Як я вже говорив, багато що залежить від нас, але, дивлячись на сучасний світ, я не є оптимістом.

Чи антихрист є власне тим «князем цього світу»?

Ні. Це людина, що є залежною від нього. Його особа є таємницею. Св.Іван каже, що кожний, хто виступає проти Христа, вже є антихристом. Слід згадати “Історію про антихриста” Володимира Соловйова. Там він представлений у вигляді псевдо-благодійника людства. Православним будує інститути ікон, протестантам – центри вивчення Біблії, але одночасно допускається тяжких злочинів. Отож антихрист не обов’язково відразу почне палити людей сіркою: може робити добро, але лише для того, щоб обдурити. Є богом-обманщиком.

Православна Церква екскомунікувала Толстого з огляду на його переконання в тому, що етичні зобов’язання людей можуть врятувати світ, тобто немає необхідності жертви Христа.

Його погляди були небезпечні, тому що він прагнув створити філософську систему, засновану на християнстві, в якому Ісус є людиною, немає поклоніння Богові, а порятунок базується на етичній основі. Толстого, однак не названо антихристом, але ворогом вчення Христа.

Звичайно, є певна кількість тих, хто готується до пришестя Антихриста завдячуючи їхній лютій поведінці. Письменник, який бажає усунення трансцендентного, теж є в числі таких.

Сучасна людина є практична. Вона хотіла б виконати все, що вимагає Христос, заробити собі спасіння і спокійно чекати на кінець.

Гностична спокуса з’явилася ще в стародавні часи … Але християнство не полягає в тому, щоб реалізувати систему стандартів, а в тому,щоб увійти в єдність з Христом.

Це одкровення не забезпечує умови, які повинні дати гарантію спасіння. Наприклад, Іудаїзм є релігією закону, у якій виконання приписів Тори спричиняє виправдання людини. Ісус вніс радикальні зміни: закон звів до Декалогу, а на перше  місце поставив благодать. Він сказав: “Коли виконаєте все, що належить вам, кажіть, що ви є недостойними слугами”. Покликанням християнина є цілковите віддання себе Богові, довіра до Нього аж до кінця. К’єркегор писав, що створіння ніколи не має рації з Творцем. Це важко прийняти, тому що форма нашої цивілізації є такою, що у кожного є свої обов’язки і за їхнє виконання отримує винагороду. Етичні системи є необхідні для християнина, але не є суттю.

Як чекати другого пришестя?

Чувати. Бути готовим. Ісус попереджає, що він повернеться несподівано вночі; прийде, як злодій. Ми співаємо у церкві на початку Страсного тижня: “Се Жених гряде в опівночі, і блажен раб, якого застане пильним.” Нам треба жити в усвідомленні другого приходу і готовності до нього, не перебувати в стані падіння і гріха. І, звичайно, не стояти, склавши руки. Одного разу запитали робітника, що якраз працював в саду Лютера, що буде робити, якщо б дізнався, що світ незабаром скінчиться. Сказав, що далі б впорядковував клумби. Ми не маємо остаточного впливу на події, але маємо вплив на власний духовний стан і є зобов’язані піклуватися про нього. Крім того, це буде таке чудове видовище, яке варте того, щоб його дочекатись і оглядати.

Хіба що на тих, хто спостерігатиме, впаде комета на голову або проковтне їх лава.

Праведники ніколи не вмирають, вони знаходяться в руках Божих, не діткнеться їх смерть вічна. Фізична смерть не є чимось найгіршим, гіршою є смерть вічна – відмова від Божої любові. Засудженням стає вхід в сферу ненависті, як також відсутність контакту з Богом, Який є любов’ю.
Ще одна цитата з книги Одкровення: «Неправедний нехай чинить неправду ще, і поганий нехай ще опоганюється. А праведний нехай ще чинить правду, а святий нехай ще освячується!»

Перед другим пришестям різко наступить поляризація між добром і злом, крізь людство пройде чітка межа. Здійснить її Страшний суд – Христос, коли повернеться, легко відокремить погане від хорошого як кіз від овець.

Св. Павло пише, що Христос передасть царство Отцю. Що це означає?

За словами отців Церкви Втілення та прихід Ісуса на землю було рішенням цілої Трійці. Деякі думали, що Ісус був би прийняв тіло, навіть якщо б не було гріха – з любові до свого створіння. Бог віддав у той момент Синові Людському владу над усім творінням – про це говорить Христос в Архиєрейській молитві. І ця влада триває до тих пір, поки триває цей вигляд світу.

Коли ж минеться, Христос передасть владу назад до Отця: тому що “все повинно бути всім” у Богові – Святій Тройці. Весь світ віднайде своє виконання в Бозі. Всі протиріччя будуть погоджені, як писав Микола Кузанський.

Ісус говорить: “Ось я з вами до кінця світу”. Карл Ранер стверджував, що есхатологія стосується не тільки майбутнього, але й сьогодення. Що це означає, що Христос прийде, коли насправді нікуди не йшов?

Христос присутній в цьому світі, як Господь і Творець, приходить до нас в кожній Євхаристії. Друге пришестя, що пробуджує страх Божий, буде іншим приходом – про який, зрештою, пригадує Літургія. Христос присутній в Церкві: в слові, в таїнствах, об’явленнях і чудесах, – але це не є Його видима присутність у світі. Друге пришестя буде Його наочним приходом. Він каже: “Я прийду знову і візьму вас до Себе”. Тоді всі побачать Христа як Бога. І як людину також, тому що Він завжди буде людиною.

Мойсей не міг дивитися на обличчя Бога. А ми зможемо?

Ми можемо порівняти Друге пришестя з Преображенням Христа на горі Тавор. Щоб побачити Христа переміненим, учні опинилися в силі Святого Духа. Очі апостолів відкрилися і Христос вчинив, щоб вони не були засліплені Божим блиском. Обличчя Його сяяло, мов сонце, і одяг його став білий, як сніг.

В час другого пришестя ми всі будемо це бачити. Тоді ж будемо перемінені – щоб жити з Ним у вічності.

Розмовляв Матей Мюллер

Оригінал: http://new.flaker.pl/f/4404333-innego-konca-swiata-nie-bedzie-ks-henryk-paprocki-teolog-prawoslawny