Екологічні імпульси на Квітну неділю
В останню неділю Великого посту, яка називається Квітною, Цвітною або по-народному Вербною чи Шутковою, свята Церква згадує подію в’їзду Ісуса Христа в Єрусалим. В нас в Україні, через брак пальмового та оливкового віття, маємо гарний звичай посвячувати віття лози та верби, адже саме вони навесні найшвидше розквітають. Це віття, яке всі ми приносимо в Квітну неділю на благословення та освячення є символом перемоги, – символом Царя, якого вітає все створіння, втішаючись приходом свого Владики.
Радість та виклики «Осанна» в наших серцях не випадкові, адже саме в цю неділю сам Господь показує нам, що всі ми стоїмо на порозі звершення даної пророкам обіцянки про Царя, Месію та Визволителя.
Щоб звершилось писання, Ісус, перед довершенням примирення з своїм Творцем всього створіння, – на чолі якої стоїмо всі ми, як нащадки нашого прародича Адама, – як Повновладний в’їжджає в Єрусалим для того, щоб розпочати шлях відкуплення, даючи нам надію, певність та заспокоєння, показавши, що «провини нас усіх Господь поклав на Нього» (Іс 53, 6).
В цю неділю закінчується Богом благодатний час Великого посту, а тому почався час коли слід приносити перші плоди нашого цілісного навернення до Господа. Найкращим свідченням нашого екологічного навернення є усвідомлення та прагнення необхідності побудови гармонійного Царства Воскреслого, в якому всі ми гідно та відповідально виконуватимемо наше високе покликання Божого еколога, ставлячись до довіреного нам створіння – природи з Божою мудрістю, любов’ю та милосердям.
Д-р Володимир Містерман
Бюро УГКЦ з питань екології
Дані екологічні імпульси Квітної неділі підготовлено в рамках ініціативи “Екологічне навернення для порятунку створіння”.
Див. також екологічну проповідь на Квітну неділю
Переконана, що поняття милосердя включає в себе і наше дбайливе відношення до довкілля. Особливо до братів наших менших! Не будьмо байдужими!” Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих.
Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії,
що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих.
Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках. ((Рим 8, 19, 20, 22). Людина його пікорила і поневолила. І несе відповідальність. За нього (творіння) теж.