о. Василь Поточняк: «Піст – це боротьба не проти тіла, а за тіло»

У час Великого посту Свята Церква пропонує молитися молитву Єфрема Сирійського п’ять днів у тижні: (з понеділка – по п’ятницю, включно з доземними поклонами). У цій молитві закладена вся суть посту.

Часто ми запитуємо, або нас запитують: «У чому суть посту?». Зазвичай, відповідаємо, що це обмеження у певних речах щодо тіла. А насправді піст – це боротьба не проти тіла, а за тіло, тому у цій молитві криється основа того, що є найважливішим.

Зупинимось над тим, чого Єфрем Сирійський рекомендує нам у пості позбутися.

«Господи і владико життя мого, дух млявості, недбайливості, владолюбства й пустослів’я віджени від мене» (мол. св. Єфрема).

Гріх – це не лише стан, матеріальна дійсність, щось видиме. Гріх починається з духовного нашого стану. Ще задовго до того, як дух втілиться в матерію, гріх починається з нашої духовної згоди на щось недобре. Саме такого духа лінивства, владолюбства, марнослів’я, безнадійності закликає Єфрем відігнати від себе.

Дух лінивства (унинія)

Людина, котра відчуває безнадію, розчарування – впала духом. Вона може бути молодою, енергійною, та коли опиняється сам на сам у «чотирьох стінах свого життя» – опускає руки.

Це також нехтування собою, самовідкинутість. Вона сама собі внутрішньо не подобається. Задивляється на інших і стверджує, що у них все добре, а в неї – все погано. Гіппократ один із перших зауважив цей стан і класифікував його як «стан виснаженого організму».

У духовному плані униніє проявляється у тривалому смутку, постійній невдоволеності. Це притаманне не лише людям старшим, розлученим, тим, котрі мають фізичні вади, – це торкається усіх. Людина зовні може видаватись веселкуватою, жартівливою, але внутрішньо буде сумною.

Униніє проявляється також як постійне незадоволення з того, що маю. Це дуже притаманне у молодому віці: проблема батьків і дітей. Діти від навалу інформації мають багато бажань, а батьки не знають, яку «зіроньку небесную» зіслати своїй дитині, щоб вона була щасливою.

За Біблією, також униніє проявляється через стан пригнічення: невпевненість, невміння висловитися, обрати, прийняти навіть прості рішення. Тут ідеться про пригнічений дух.

Євагрій Понтійський, котрий жив у часи святого Єфрема (книга «Вісім помислів»), говорить, що униніє – це любов до способу життя демонів. Людина в унинії входить у спільне життя зі злим духом: вона нічого не може робити, приймати жодних рішень, є замкнутою.

Униніє проявляється через внутрішні суперечності і роздвоєння. Хочу одне – а роблю зовсім інше.

Через проблему «духовно-полудневого» демона. У духовному житті є щось подібне: ми часто добре починаємо, та погано закінчуємо. Християнство велику увагу звертає на стабільність: не кусати багато і відразу, а поступово, щоб усе «прожувати». Не раз, коли ми «познайомимося» з Церквою, Святим Письмом, нам хочеться все і відразу. Через цю поспішність можемо наробити багато помилок.

Людина у стані унинія має велику нехіть до послуху. Навіть вигляд тих, кого треба слухати, – вже дратує. Це часто спостерігається в школі, у сім’ї проявами роздратування, озлоблення.

Людина в унинії маніпулює, викручується і обманює, часом і сама того не бажаючи. Той, хто здемасковує цей гріх, стає ворогом, бо він відкриває іншому правду про те, хто він.

Людина в унинії перебуває в постійному страсі, нервозності, з метою захисту – застосовує інтриги. Добрим індикатором того, в якому стані ми знаходимося, – є спільнота: чи вона від нашого приходу туди розвивається, чи навпаки.

Униніє проявляється також через велику журбу. Журба не дозволяє нам радіти сьогоденням.

Униніє, за Євагрієм Понтійським, проявляється в непропорційному страхові перед трудністю, яка перед нами. Трудність невелика, а ми знаходимо різні причини, щоб не робити. Це також небажання робити те, що вимагає докладання певних зусиль, адже через працю людина теж спасає свою душу. Це є дуже важливим моментом у християнстві.

Униніє – це недбайливість у дотримуванні порядку, правил, заповідей. Людина завжди нарікає на те, що її поневолюють. Вона не вміє тримати слова, часто запізнюється і мотивує це своєю свободою, але, насправді, є залежною від порядку, бо Бог є Богом порядку, а не хаосу.

Униніє – це нестабільність у доброму, недостача витривалості, невміння закінчувати розпочаті добрі справи, це складність опертись спокусам, злість і ненависть до тих, хто відповідальний, діяльний.

В унинії людина тратить дорогоцінний час. Вранці прокидається і запитує себе: «Що сьогодні робити?». Не може визначитися, довго думає, з чого починати. Корейське прислів’я говорить: «Коли не знаєш, що робити, роби те, що вимагає ситуація, в якій ти знаходишся зараз».

Унинію притаманне бажання забавлятись і уживати те, що легкодоступне: гра уявою і почуттями, занедбування головних обов’язків стану, забування мети життя та відкидання молитви. Ісус після преображення сходить до учнів і зустрічає апостолів, котрі не можуть вилікувати біснуватого юнака, але не розчаровується від їхнього маловірства, а залишає усе і йде сам робити «малу справу» – оздоровити. Щоб не впасти в розчарування, знеохочення, також починаймо робити маленькі добрі справи. Вони потягнуть за собою більші і ми не потрапимо у цей гріх.

Записала Іванна Рижан

Джерело: ДивенСвіт