Мощі Св. Василія Великого
26 червня з нагоди святкування 10-річчя заснування монастиря і храму св. Василія Великого владика Іриней – Єпископ-Канонік Римської Папської Базиліки Santa Maria Maggiore привіз з Риму мощі святителя Василія, покровителя монастиря.
Святий Василій Великий (329-379), уродженець Кесарії Кападокійської, який походив з вельми заможної і глибоко побожної християнської родини, яка дала багато святих. Найстарша сестра Василія св. Макрина замолоду посвятилася чернечому життю (вона багато спричинилася до зростання побожности Василія і до його монашого покликання). Двоє його братів стали єпископами (Петро і св. Григорій з Нісси).
Початкову освіту Василій здобув від батька, професора красномовства в Неокесарії. Згодом батько скерував сина на студії до Кесарії, пізніше до Царгорода і до Атен. Юнак виявив надзвичайні здібності і любов до знань. Там він також заприязнився зі своїм земляком – св. Григорієм з Назіянзу.
Але після блискучого закінчення студій популярність і великі успіхи на професорській кафедрі цілком полонили душу Василія. Оточений славою і світськими почестями, він забув про мрії своєї юності: покинути світ й жити тільки з Богом. І лише родинна трагедія (смерть брата Навкратія), благання хворої матері й переконливе нагадування сестри Макрини вплинули на переміну життя Василія. Він охрестився і незабаром розпочав аскетичне життя в Анесії. Потім Василій напише про це у спогадах: „Я оплакував з великим болем нужденне моє життя, що я його вів аж до того часу…”.
У 357-358 рр. Василій подорожував по Єгипту й Близькому Сході, щоб там почерпнути досвіду монашого життя. Повернувшись додому, він збудував монастир, заклавши вже свої правила, які згодом розвинув. Вони стали основою не лише для східного чернецтва, але й значною мірою для західного, адже і св. Венедикт мав їх за взірець, бо правила св. Василія – це „Євангелія в практиці”, які ґрунтуються майже на цитатах Святого Письма. Під Божим натхненням він зумів вказати якнайкращий спосіб для втілення науки Євангелії в життя людини.
Своєю активною апостольською працею св. Василій втілював Божу Заповідь любові (про це зокрема свідчать його понад 350 листів). Турбуючись справами Церкви й виступаючи за „нікейське” віровизнання, для підтримки правовір’я, Василій Великий у 360 році їздив аж до зараженого аріянізмом Царгорода. Протягом 360-362 рр. організовував монаші спільноти в провінціях Понту, Кападокії і Вірменії, мав багатьох учнів, завдяки чому монаше життя в Малій Азії закріпило правдиве віровизнання і стало головним розсадником християнського відродження.
У 362 р. за цісаря Юліяна Відступника старенький єпископ Кесарії Діяній висвятив Василія на диякона і попросив його допомагати боронити правдиву віру. Невдовзі Василій написав полемічний твір „Проти Евномія”. Наступник Діянія –Євсевій – у 364 р. висвятив Василія на священика. Так майбутній святий продовжував організовувати чернецтво, упорядковував літургійні відправи в митрополії, піклувався вбогими, захищав скривджених. Особливо відзначився діяльною підтримкою голодуючих у 368 році. Народ назвав його „спасителем Кесарії”. У червні 370 р. після смерті Євсевія Синод, хоч із труднощами, але вибрав на митрополичий престіл Василія, який мав високі знання, відзначався побожністю, великими ораторськими й письменницькими здібностями, був досвідченим в управі церков. У 375 р. він написав найвизначніший твір „Про Святого Духа”. У боротьбі з аріянізмом виявляв священичу стійкість до тієї міри, що його навіть найжорстокіші погрози не могли захитати.
Палаючи Божою любов’ю до нужденних, він розвинув великомасштабну соціально-добродійну акцію, збудувавши побіч Кесарії ціле містечко, яке вдячний народ назвав Василіядою. Уже в IV ст. св. Василій організовував школи, лікарні, готелі, притулки для сиріт, залучаючи чернецтво до опіки над ними. І цей спосіб служіння богопосвятних осіб досі є ідеалом як для Східної, так і для Західної Католицької Церкви.
Помер св. Василій у 379 р., не проживши й 50 років, однак записав своє ім’я золотими літерами у «Книзі життя» й залишив світлий ідеал до наслідування.
osbm.in.ua