Пасхальне привітання протоігумена Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні
Преподобним отцям і братам у монашестві, братам і сестрам у Христі
Христос воскрес!
В обставинах, які складаються протягом останніх двадцяти років, українське суспільство і, природно, християни із завидною періодичністю зазнають дедалі новіших розчарувань, пов’язаних як із суспільно-політичним, так і церковним життям. Проголошення Незалежності України пробудило в нашому народі неймовірну радість, ейфорію і надію, що ось-ось ми станемо в один ряд із розвиненими країнами Європи і світу. Виявилося, що це не так легко, суспільна свідомість, вихована в попередній державі, ніяк не покидає наш народ до сьогодні, тому часто можна почути нарікання, мовляв, давніше було ліпше. Подібне сталося і з Церквою. Радість і натхнення перших років, коли було необхідно повертати старі і будувати нові храми, відроджувати духовність, організовувати катехизацію, через постійно присутній людський елемент у Церкві, непорозуміння, чвари, а навіть і розколи, тепер змінилася на апатію і недовір’я, смуток і відчуття покинення Богом та безвиході. Кожні нові вибори чи інша важлива суспільна подія закінчувалася руйнуванням усіх сподівань. Подібно і в духовному житті, після значних подій, сповнених надій, духовні і миряни опинялися у стані рутини, оспалості та безнадії. Стан нашого народу дуже влучно можна порівняти із станом апостолів після смерті Господа Ісуса Христа: «А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля» (Лк.24,21). Зруйновано майбутнє, яке ще донедавна було цілком певним і забезпеченим. Навіть звістка про Воскресіння не тішить Ісусових учнів: «Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці, та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що він живий. Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки казали; його ж вони не бачили» (Лк.24,22-24). Євангелія виразно описують страх і розчарування учнів після смерті Учителя – вони не знають, що мають робити, повертаються до звичного життя, повні смутку й нездійснених мрій (пор. Мт.28,17b; Мр.16,11;13-4; Лк.24,13-27;37-43; Йо.20,24-29; 21,2-8). І тільки безпосередня зустріч із воскреслим Христом виводить їх із цієї оспалості, приневолює до дії і до свідчення. Учні бачать постать, але не впевнені, що це Христос. Вони отримують знак – ламання хліба (Лк.24,30-31), ловитву риби (Йо.21,6-7) – і тоді готові навіть кинутися в море назустріч Господеві (Йо.21,7). Ми знаємо, що ці прибиті горем і перелякані рибалки і ремісники після зустрічі із Воскреслим перетворилися на сміливих і натхненних проповідників, яких не зупиняли ні погрози, ні небезпеки, ані сама смерть. Однак, суспільні, політичні і релігійні обставини тоді ще не були змінені. В тому самому оточенні, з тими ж знаннями і можливостями, оточені тими самими ворожими чинниками, апостоли вирушили будувати новий світ – Боже Царство, яке Христос проповідував і встановив та доручив дбати про нього своїм послідовникам: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи…» (Мт.28,19). З того часу не зміна суспільно-політичного ладу чи економічного стану, а саме особиста зустріч із Христом, який помер і воскрес, дає наснагу для кожного, хто цього досвіду зазнав.
Ми можемо багато говорити про Воскресіння Христове, вітати один одного із цим величним святом, але й далі перебувати у стані учнів, які мандрували на село: знати про Воскресіння, та не пов’язувати його із своїм щоденним життям і покликанням, очікуючи якоїсь глобальної зміни і надіючись, що коли такі зміни настануть, наше життя стане кращим. Але іншого знаку нам не буде дано, окрім знаку пророка Йони, бо «як Йона був у нутрі кита три дні й три ночі, так буде Син Чоловічий в лоні землі три дні і три ночі» (Мт.12,40). За два останні десятиліття ми вже не раз бачили, як розбиваються надії на краще, якщо вони супроводжуються тільки людськими планами і намірами.
Христос воскрес, ми це знаємо, але, можливо, його ще не побачили, не впізнали. Ми бачили постать, але нам потрібний знак. Знаки Христового Воскресіння, на справді, нас оточують. Ми просто повинні бути більш уважними, щоб їх побачити, і тоді, подібно до учнів, вигукнемо: «Чи не палало наше серце у нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі і вияснював нам Писання?» (Лк.24,32), осліплені Його світлом, як Савло, покинемо стару людину і станемо новими свідками його Воскресіння і життя (пор. Ді.9,1-30).
Дорогі отці і браття в монашестві, сестри і браття у Христі. Вітаючи Вас із святом Воскресіння Христового, бажаю наголосити, що ми не повинні чекати на зміни обставин, щоб свідчити Христове Воскресіння, вчиняти учнями Христовими людей і чинити добро ближнім. Мудрість Христового послідовника полягає саме в тому, що він працює в кожній, навіть і несприятливій ситуації. А примушує його до такої праці зустріч із Воскреслим. Нехай кожний з нас у глибині свого серця, особливо в часі радісних пасхальних свят, виразно зауважить знаки Христового воскресіння і сповниться натхнення мужньо, безстрашно і твердо свідчити Христа своїм життям.
Мир вам!
Христос воскрес! – Воістину воскрес!
Львів, при храмі св. Онуфрія Великого
о. Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ
протоігумен
osbm.in.ua