Свято Первомученика й архидиякона Стефана (текст)

о. Роман Шуп’яний, ЧСВВ

Христос рождається!
Сьогодні ми урочисто шануємо день святого первомученика й архидиякона Стефана. У третій день свят свята Церква представляє нам постать мученика. Здавалось би, вчора було урочисте свято Собору пресвятої Богородиці, Матері Ісуса і святого Йосифа, ми раділи Різдву, натомість сьогодні маємо таке не дуже приємне явище як смерть.
Чому ж ми святкуємо цей день на третій після Різдва? Спочатку і Східна, і Західна Церкви святкували празник святого Стефана другого дня після Різдва. Та коли у Східній Церкві з’явився звичай, за яким наступного дня святкували Собор Пресвятої Богоро¬диці, то десь у VII столітті пам’ять святого Стефана перенесли на третій день різдвяних свят. Наші брати-римо-католики святкують пам’ять Стефана на другий день після Різдва – 26 грудня.
Але повернімось до нашого питання: чому ми святкуємо цей день відразу на другий день? Святі отці пояснюють це тим, що Свята Церква пам’ять про Стефана пов’язує з празником Христового Різдва, бо як перший Христовий мученик він мав дуже близьке відношення до Ісуса. Стефан перший перейнявся тим світлом, що засяяло у вертепі у час народження Ісуса. Він настільки перейнявся ним, що сміливо докоряв книжникам і фарисеям, тому учителі Синедріону виводять його за місто і там він зазнає смерті. Це є змістом і сенсом його життя.
Ми бачимо, що життя Стефана було дуже схожим на Ісусове. Він сміливо дозволяє бити себе, як і Ісус: скільки терпінь проходить через його життя. Прийнявши те світло, він відкинув усе: багатство, кар’єру, відкинув навіть своє життя – заради того, щоб бути з Богом. Заради того, щоб прийняти, щоб жити з ним і врешті відійти з Ним.
Бо сьогодні в нашому суспільстві, зрештою у нашій церкві усі визнають свято Різдва Христового, але сприймають народження Христа дуже поверхово.
Власне, ми згадуємо свято Різдва як приємний спогад з дитинства, це повертає нас до приємних спогадів, коли усі разом збиралися за стіл, співали колядок і вечеряли. І це є нашою проблемою – бо багато людей, нас – дорослих – залишилося тими інфантами у сприйнятті Різдва Христового, оскільки всі чекають на першу зірку, всі готують кутю, 12 страв, всі вчаться колядок. Це вже стає бізнес-проектом: діти тепер багато заробляють, вивчивши пару колядок – збирають гроші на велосипед, наприклад. Власне, ми залишаємо поза увагою те, що сталося в ту Різдвяну ніч, виконуючи багато обрядових речей, а не звертаючи увагу на саму суть Різдва.
Ми не думаємо про те, що насправді Діві Марії і Йосифові не було так вже й легко Ісус Христос народився у яслах, в жолобі, звідки їдять домашні тваринки, у холодній печері. Він прийшов до нас, як людина, як маленька дитинка, що потребує нашого піклування і допомоги. На місці Йосифа навіть я не знаю, чи погодився б на таке життя. Він собі жив спокійно, разом з Дівою Марією, і тут така ситуація. Власне, святі отці розповідають нам, що первомученик Степан своїм життям показує нам, власне, для чого Ісус Христос прийшов до нас, що він нам відкрив у Своєму Різдві.
Йосиф з Марією не знали, що їх чекає до і після народження Ісуса, які випробування. Хоча всі ми знаємо, що в результаті первомученик Стефан, як і Ісус Христос, виявився переможцем. Христос переміг смерть на хресті і своєю смертю відкупив нас від гріха. Мученик Стефан також не знав свого кінця, проте любов Бога дає нам той надприродній дар терпіння.
Хоча протягом цілої дороги Марія і Йосиф мусіли розважати своє життя у своїх серцях, пізнавати це, вчитися розуміти, що Господь хоче від них. Але основою того, що вело їх дорогою, яку підготував для цієї сім’ї Господь, було прийняття Божого Сина в своє життя. Важливо приймати народження Ісуса не пассивно: Він родиться в печері, перебуває у вертепі в церкві, а власне йдеться про те активне сприйняття: прийняти Його в своє серце.
Ми дивимось зараз на Його життя: Він переміг смерть і всі ті негаразди, які з Ним траплялись. Марія і Йосиф насправді не знали, чи саме так пройде Його і їх життя, проте вони довірили свої серця Святому Духові, який провадив їх тою дорогою.
Наприклад, ми віримо у Христа, ми стараємся прийняти Його у своє життя. Ми сповідаємося і тішимося, кажемо: отче, я не маю тяжкого гріха, бо Бог про мене дбає, не маю за що жаліти.
Власне, за тими речами часто приходить розчарування.
Ми приходимо до церкви, молимось до Бога, щоб допоміг нам і коли все добре, то навіть думаємо собі: о, я ходжу до церкви і Бог мені допомагає, це тому що я молюсь до Нього. Проте в тяжкі хвилини ми розчаровуємось, у нас пропадає віра, і ми питаємо – а де ж той Бог, коли нам Його найбільше потрібно, нарікаємо на Нього.
Але ж Ісус нас не звільняє від складних ситуацій, Він дає нам те світло, яке допомагає знайти вихід зі складної ситуації. Бо ми пам’ятаємо, що в будь-який час, складний чи ні, – ми є з Богом.
Отже, сьогодні, роздумуючи над мученичою смертю святого Стефана і надихаючись його прикладом, завжди знаймо, що біля нас присутній Бог. Розважаючи над народженням Христа, ставмо собі перед очі новонароджене Дитятко Ісуса і пам’ятаймо, що те, що стається з нами – чи воно є добре, чи не до кінця добре, – воно не має значення, бо з нами є Бог, а ми є з Ним.
Христос рождається!