Неділя почитання Серця Христового (текст)

Поділитися:

Cвято почитання Серця Христового було встановлене відносно в недалекому минулому, у 1765 Папою Климентієм ХІІІ на основі з’явлень Ісуса Христа французькій монахині св..Маргареті Алякок. Вже від самого початку гріхопадіння Адама і Єви в Едемському саді гріх руйнує гармонію відносин між людиною і Богом, руйнуючи довіру до Бога і спотворюючи бачення обличчя Бога першими людьми. Ще перед гріхом Адам і Єва з нетерпінням очікували на Господа, на спілкування з Ним, бігли до Нього, як маленькі діти біжать назустріч своїм улюбленим татові та мамі. А вже після гріха, Господь сам шукає Адама та Єву, гукаючи: «Адаме, де ти?» І Адам відповість, що він чув луну Господа в саді й злякався…Ось перший наслідок гріха: страх перед Господом і звідси недовіра. І саме це свято почитання Серця Христового чи не є останньою спробою нашого Господа допомогти людині віднайти правдивий образ Бога, Його правдиве обличчя.

Серце – це давнє слово, давній образ. Воно позначає внутрішнє єство людини, її здатність відчувати та любити. В Євангелії від Йоана зустрічаємо Христа з пробитим серцем. Христос дозволив поранити себе задля нас, Він дав пробити своє серце, щоб ми не занепали та не згубили свого життя. І Він дав пробити себе, щоб стати відкритим для всіх нас. Відкриття серця – це віддання найсокровеннішого та найінтимнішого для спільного користування. Серце Ісуса відкрите нам усім. Ми можемо увійти в його найінтимнішу ділянку, заховатися в його любові.

Відкрите серце Ісуса згідно того ж Євангелія від Йоана – це джерело з якого виливається на все людство Святий Дух. У розмові з самарянкою о шостій годині, між іншим в годині коли Ісусові пробивають бік, Ісус обіцяє дати воду, яка може втамувати найбільшу спрагу людини – спрагу життя. Цю життєдайну воду Він виливає на людей у час своєї смерті. Кров і вода струмують з Його боку. Це вода Святого Духа, яка тамує спрагу, тому що є виявом найглибшої любові Ісуса. Він все віддає задля нас, щоб ми могли живитися з його джерела. Ісус виповнює ще й іншу спрагу самарянки, спрагу любові. Шестеро чоловіків було в неї, але жоден не зміг виповнити її тугу за любов’ю. Ісус є сьомим чоловіком, який по-справжньому спроможний любити, бо Він має серце, що відкривається їй, серце, з якого струмує любов. Так Євангеліє від Йоана вказує нам на пробите серце Ісуса, як на джерело спасіння, на джерело вічного життя.

Один давній латинський вислів каже: «Сor patet quia patients». Cерце відкрите, тому що страждає. Серце Ісуса відкрите для нас, бо воно страждає і відчуває біль. Тільки той, кого можна зранити, може любити. Лише поранений лікар може лікувати, кажуть греки. Через Ісусові страждання задля нас Його серце відкрите нам і біля ми можемо спастися. У романі Грехема Гріна «Кінець однієї афери» автор зображає головну героїню Сару, що вибирає між чоловіком та коханцем. Вона не хоче втратити ані одного, ані іншого. Нарешті її долає хвороба, і на смертному ложі вона усвідомлює, що все робила невірно. І тоді в пробитому серці Ісуса знаходить можливість іншої любові. Сара каже: «Господи, я намагалася любити і все цілковито знищила. Коли б я вміла Тебе любити, тоді б знала як любити інших…» І далі вона продовжує: «Я вірю, що Ти помер для нас. Я вірю, що Ти Бог. Навчи мене любити. Мій біль вже не мучить мене. Але я не можу знести їхнього болю. Нехай мій біль триває далі, але вилікуй їх від їхнього болю. Боже, коли б Ти на мить зійшов із хреста і дозволив мені зайняти це місце, коли б я могла так страждати як і Ти, тоді могла б зцілювати інших, як і Ти».

Поклоніння Серцю Христовому є тим місцем де ми могли б навчитися від Ісуса Христа любові, здатної страждати й водночас зцілювати. Ми могли б поручити пробитому серцю усіх людей, за яких вболіває наша душа. Споглядаючи пробите серце, ми відкриємо й своє серце, щоб воно спромоглося любити та зцілювати людей, яких зустрічаємо щодня. Тут не йдеться про те, що ми можемо спокутувати за інших, а про те, щоб поручити їх любові Ісуса Христа, Його відкритому серцю, єдино спроможному зцілити їх, у якому любов більша та могутніша за всяку людську провину.

У зустрічі з пораненим серцем ми можемо також знайти розуміння того, як нам по-іншому поводитися з власними ранами. Ми приблизно поступаємо так. Нам найкраще не відчувати своїх ран. Ми хочемо їх позбутися. Вони не повинні більше завдавати нам болю. Ми намагаємося вилікувати їх молитвою чи психологічними вправами, щоб не залишилось жодного сліду, щоб зник кожен рубець. Водночас ми розуміємо, що це не можливо, що попри все залишаємось чутливими. І знову й знову відчуваємо, що життя торкається вразливих місць і рани знову відкриваються.

Серце Ісуса показує нам іншу можливість. Виявляється, що це не настільки важлива річ – цілком позбутися ран. Їх треба перемінити. Адже рана може й стати для нас й джерелом життя. Коли ми примиримося зі своїми ранами, тоді ці рани стануть місцем, в якому Бог завжди торкатиме нас. Коли ми примиримося зі своїми ранами, тоді ці рани стануть місцем, в якому Бог завжди торкатиме нас. Не треба прагнути перемоги над нашими ранами, страждати, намагатися обов’язково забути про них. Ми маємо право їх відчувати. Вони мають право завдавати нам болю. Коли ми примиримося з тим, що все ще є вразливими на біль, ранимими, чутливими на образу, критику, саме тоді у цих найчутливіших місцях можемо пізнати Бога, який торкається нас, пригадує нам, що Він один є нашим спасінням, нашою радістю. Так як для старозавітного Якова кульгаве стегно, де Бог його торкнувся, було нагадуванням про близьку зустріч з Богом.

Коли ми вслухаємося у свої рани, то відчуємо в них глибоку тугу за любов’ю. Коли цю тугу ми поручаємо пробитому серцю Ісуса, то біль не припиняється, але він перемінюється, стає стражданням, здатним зцілювати інших. Наші рани можуть бути для нас не тільки точками дотику Божої любові, але й джерелом життя для інших. Питання полягає лише в тому, коли ми по справжньому допомагаємо іншим: чи тоді коли даємо добрі поради, чи навпаки, коли впускаємо їх у свої рани. Якщо ми не будемо весь час нарікати на нашу чутливість, але примиримося з нею, тоді вона стане благословенням для інших. Тоді ми не замикатимемося ображені в собі, коли нам боляче, і не сваритимемо самих себе через те, що й надалі залишаємось вразливими, а зі своїми почуттями образи та немочами звернемося до Бога. Бог може перемінити нашу чутливість у джерело життя, якщо скерує нас до своєї ласки, єдино спроможної зцілити. Я відчуваю власну неміч, але я відчуваю і братів та сестер довкола себе. І так разом з глибини наших немочей ми можемо кричати до Господа і поручити себе пробитому серцю Ісуса. Якщо всіх, за кого ми вболіваємо, любимо доручимо пробитому серцю, то можемо сподіватися на їх спасіння. Ми відчуваємо, що усіх нас хоче перемінити Ісусове Серце, відкрите та зранене, а також досягнути людей, які не знають дороги до Церкви. Почитання Серця Христового є зустріччю з Христом, який віддав себе за нас, щоб і ми у цій жертовності досвідчили Його любов у нашому серці і передавали її далі людям, що чекають на нас.

Поділитися:

1 Comment on Неділя почитання Серця Христового (текст)

  1. о.Тадей // 13.06.2012 at 10:58 // Balas

    Слава Ісусу Христу! дякую отче за гарну проповідь!
    о.Тадей

1 Trackbacks & Pingbacks

  1. Монастир Святого Василія Великого у Києві » Червень – місяць почитання Серця Христового

Leave a comment

Your email address will not be published.


*