Проповідь о. Йосафата Хаймика, ЧСВВ, у храмі св. Василія Великого (листопад, 2014)

Проповідь о. Йосафата Хаймика, ЧСВВ,

ректора Василіянської семінарії

філософсько-богословських студій

ім. Йосифа Велямина Рутського,

2 листопада 2014 р. Б.

Слава Ісусу Христу!

Годі щось додати до притчі про сіяча. Ісус сам все пояснив, чітко і зрозуміло. Тепер наше завдання –  знайти себе, побачити, наскільки цей фрагмент відноситься до мене. Безперечно, варто роздумати про символ Божого слова, але перед тим – про символ людського слова. Десь на межі розуміння, у стихії цих двох дійсностей, лежить правда, яку Ісус хоче сказати.

Слово є основним способом комунікації між нами. Ми з самого дитинства вчимо і вчимося розмовляти. Ми підбираємо відповідні слова. Іноді навіть сперечаємося, що перше скаже дитина: мама чи тато. Тішимося – найбільше бабця, коли вона виграє.

Є і курйозні випадки, коли мала дитина – рік, два, п’ять – не розмовляла. Батьки переживають. І ось одного ранку вони сіли за стіл всією сім’єю, снідають, а дитині не дали компоту. Дитина каже: «А чому ви мені не дали того?» Батьки зраділи, кажуть до дитини: «Що сталося, це чудо, ти вмієш розмовляти? А досі чому нічого не казала?» А дитина відповідає: «Та досі не було потреби, я все мала».

Мова є не лише носієм нашої культури, внутрішнього багатого світу, а є також способом виховання. У минулому слова людей мали більше значення. Люди скріпляли домовленість словом честі і за всяку ціну намагалися обіцяне виконати. Кажуть, що під впливом Першої та Другої світової війни гідність особи у макросвітовому масштабі була принижена. Значення людського слова теж применшилось.

Сьогодні в інтернеті можна помістити будь-яку інформацію, підкріпивши її якимись аргументами, і знайдуться ті, які в це повірять і будуть відповідно діяти. Навіть на офіційному рівні підписуються різного роду документи про ненапад чи про роззброєння країни. Ми це ми переживаємо не перший місяць. Знайти відповіді сьогодні дуже складно. Людські домовленості, людське слово – яка його вартість?

Недавно були вибори, ми мусили вибирати. У цьому сенсі слово певного політика дуже багатозначне. Самі ж ми намагаємося вдосконалювати своє слово і шукаємо людину слова, яка його дотримує. Це є в нашому серці. Ми намагаємося це шукати в інших серцях. У цьому контексті Господь, який приходить як Слово, яке стається тілом, бере з нашої внутрішньої природи ознаку людського буття. Ісус пояснює і порівнює Себе зі Словом, а Слово Боже – з зерном. Не знаю, як ви, а я коли чую притчу про сіяча, то згадую свого діда та батька.

Мені було років 6-7, та я пригадую собі такий цікавий момент. Навесні, коли вже зійшов сніг, пригріло сонце, часто до нас приходив дід. Я зауважив, що після того, як він заходив у нашу хату, то далі йшов ще на поле. Потім повертався і казав до мого батька: «То ще ні, ще заскоро». Так тривало десь тижні три. Одного разу він зайшов до мого батька і сказав: «Все, пора. Пора».

Тоді вони з моїм батьком запрягли коня і взяли з клуні зерно. Коли ми приїхали в поле, дідо роззув чобота, поставив босу ногу на землю і сказав до мого тата: «Бачиш, сину, пора». Я аж тоді зрозумів, що він ходив там робити – він ходив пробувати землю, чи вона готова прийняти зерно.

Ми молилися перед засівом, брали великі кошелі, набирали зерна, йшли в поле і висівали. Для мене це було особливим обрядом – це заворожувало і це було просто гарно. Тепер, коли я чую притчу про сівача, я пригадую собі свого діда й батька і той момент засівання.

Ісус також, розповідаючи про зерно людям Палестини, знав їхню любов до землі, вмів їм передати ту суть. Христос ідентифікує себе з зерном. Я собі думаю: яка причина того, що люди мають велику трудність з Божим Словом, з прийняттям його? Проте завжди знаходяться ті, які приймають Боже Слово. І є ми, які сіємо те зерно. Багато можна про це говорити.

Що це значить для мене? Ми є і тим полем, і зерном, часто і цією дорогою, каменем, і бур’яном, і добрим зерном. У різний час у різних ситуаціях, ми як живі люди по-різному сприймаємо все. Але що я хочу сказати. Саме на це розраховує Господь, який неустанно щедро сіє Боже слово, яке ми чуємо у своєму житті. Ми, традиційні християни отримуємо Боже Слово у літургійній молитві, у молитві-співі у молитві церкви, у традиції, у святкуваннях. З покоління в покоління ми передаємо Боже Слово з уст в уста.

Більше того – Боже слово присутнє у кожному доброму слові, яке ми кажемо своїй дитині, матері, батьку, своєму чоловікові.  У ньому також є цей завдаток, сила. А якщо ми ще й беремо Біблію, нахиляємося над нею – хвилину-дві…

Якою б землею ми не були, каменем чи хащами, Господь неустанно сіє в нас цілими пригорщами. Я пригадую свого діда з батьком: вони брали ковші і розсівали, не шкодували. Чому? Багато зерна пропадало, але вони знали: якщо рясно будуть сіяти, рясно і зійде. Ось в чому суть. Щоб ви не переставали давати можливість Богові сіяти в своїх серцях, щоб ми не переставали засівати і просто добре слово, і Боже слово.

Так ставтесь і до дітей: сійте, говоріть, кажіть – воно проросте. Десь-колись впаде на ту добру землю. В цьому і є сенс доброго слова. Бажаю вам, дорогі сіячі, щоб ми завжди носили у собі благу надію на те, що сіємо. Щоб ми вірили у зерно добра, а Господь подбає.

Сьогодні знову і знову до семінарії приходять молоді хлопці, які хочуть ставати сіячами Божого слова. Господь подбає сам, незалежно від того, яким є суспільство. А можливо, власне, з огляду на стан суспільства Він дає щоразу більше сіячів. Щоб засівали також і там, де є камінь. Боже Слово колись-таки – та зросте, бо має воно велику  життєдайну і творчу силу. Цього я щиро вам бажаю.

Слава Ісусу Христу!