Скільки разів треба причащатися?
Одним із негативних наслідків переважання в Українській Православній Церкві аскетичного типу благочестя є той факт, що регулярне прийняття Святого Причастя на сьогоднішній день притаманне лише священнослужителям. Віряни переважно утримуються від участі в Таїнстві Євхаристії, пояснюючи це повчаннями старців та монахів-аскетів. Звичайно, вони інколи все ж причащаються Тіла та Крові Господніх, але лише на великі свята і вважають це чимось другорядним в своєму духовному житті. І в цьому, я глибоко переконаний, полягає величезна проблема нашої Церкви.
Свята Євхаристія є духовним центром християнського життя, його освячуючим ядром, спасенним чудом, джерелом радості й натхнення.
Неучасть в Таїнстві Причастя свідчить про нерозуміння сутності та глибини Літургійного дійства. Божественна Літургія не є простою відправою Служби Божої, а підготовкою та прийняттям спасенних Тіла й Крові Ісуса Христа. В Євхаристії відбувається обмін життям між людиною та Богом, в ній здійснюється духовне спілкування всіх християн світу, яке благословляється надзвичайною дією Пресвятої Трійці – волею Бога-Отця, стражданнями Бога-Сина та освяченням Бога-Духа. Нерозуміння сутності Літургії призводить до того, що викривлюються основи духовного життя людини, вона позбавляється захисного покрову Божого милосердя, залишаючись наодинці у боротьбі з дияволом та його спокусами.
Нормою є участь в Євхаристії всіх християн, присутніх на Літургії. Проте ні піст, ні додаткові молитви чи відвідування додаткових богослужінь не є і не можуть бути „перепусткою” до євхаристійної чаші. Основою людського права споживати Тіло й Кров Господні є попередня участь у Тайні Сповіді або відсутність важкого гріха на сумлінні християнина.
Євхаристійне відродження здатне принести нашій Церкві істинну благодать та миросяйну святість, допомогти її вірянам стати на шлях до єднання з Богом і пізнання Його неосяжної Слави. Святитель Іоанн Златоуст (Патріарх Константинополя, IV-V ст.) писав: „Як покликаний на свято зневажає господаря, якщо сяде за стіл і не буде їсти з нього, так і присутній на Літургії зневажає Божественну Трапезу, відмовляючись від неї”. Його сучасник святитель Кирило Александрійський говорить: „Ті, котрі причащаються нерегулярно, втрачають всі небесні та божественні блага. До того ж вони порушують заповіді Господні та правила апостольські, соборні й усіх святих, до яких ми звертались, і вони винні, аж до відлучення від Церкви, як встановили Божественні Апостоли та Апостольський Собор. Вони дали волю й місце дияволу, відкладаючи Причастя, щоб він увів їх в різноманітні гріхи та інші спокуси. Хто віддаляє себе від Церкви й Причастя, стає ворогом Божим та другом демонів”.
Можна згадати й слова св. Феофана Затворника (російський єпископ ХІХ ст.): „Якщо наше життя в Господі, і Він говорить, що в Ньому той, хто споживає Тіло й Кров Його, то тим, хто бажає життя, як не причащатися часто?… У нас стали слова „Зі страхом Божим і вірою приступіть” пустою формою. Пресвітер Божий кличе, а ніхто не йде, і ніхто при цьому не помічає невідповідності між власними діями та покликом Божим до Священної Трапези”.
Навряд чи щось можна ще додати до слів святих отців. Хай всещедрий та благомилостивий Господь поєднає нас в спасенному й духоносному Таїнстві Пресвятої Євхаристії!
Іван Верестюк
інтернет-журнал “Амвон”
Літургія втрачає послану їй Богом благодать, стає опором дії Святого Духа, який кличе причащатися кожного, а в Євангелії сказано: „Усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого – не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!” (Мф. 12:31-32). Ну і”богослови” літургія-стає опором дії Святого Духа.Ну і договорились, це вже явно єрессю попахує як не гірше. Ось такі наші отці але нічого дивного немає слабкі вчителі в духовних семінаріях -результат ще слабші учні. Літургія- таінство в якому Бог служить людям.Як кажуть у нас іду на службу Божу ,хто кому служить на Літургії ,на Службі Божій Бог нам чи ми Богу. Бог нам служить як і Христос каже “Я не прийшов щоб мені служили ,але послужити іншим і дати викуп за багатьох” Участь побожна у службі Божій загладжує легкі провини і дає відпущення легких гріхів навіть якщо людина непричащається.Тут є багато організаційних моментів.Людина може бути неготова до причастя ,часто їй потрібно висповідатись ,зробити іспит сумління,буває часто таке що служить один священник і немає як посповідатися а після Літургії він поспішає кудись. Немає спеціально виділеного часу на сповідь у розкладі.І якщо до сповіді є багато людей священник невстигає їх посповідати. Ще інша справа довіра людей до священника.Якщо він своїм служінням відгороджує себе від людей люди приходять до церкви іприступають до сповіді раз у рік і то не всі. Священник часто іде по канонам там уже на кожний день розписано які глави апостола і Евангелія читати а переважна більшість християн ходить по неділям і святам а не кожен день .Я маю наувазі з тих що регулярно ходять до церкви,бо наприклад та цей приклад напевно є масовий парафія в місті17тис осіб на Літургіях 3ох в неділю присутні разом максимум десь чоловік з 300 ,тобто 2% і лише на освячення Паски це число складає кілька тисяч людей що як з підпілля зявляються і приходять святити Паску ,і це у нас у Львові на Галичині найбільш релігійній частині України. А ті що кожен день чи частіше ніж раз в тиждень бувають в церкві на літургії взагалі обмаль.Напевно це небільше 2% з тих що ходять регулярно в неділю. Вони і є в основному тими хто причащається регулярно. Але вернемось до читання Апостола і Евангелії читаються одні і тіж розділи з року в рік,це і в календарі зазначено,неділя така то і така то. І переважно отець прочитуючи той кусочок Евангелії готує проповідь на ту тему,як вчили в семінарії,та часто і готових проповідей на ті дні небракує. Але людей вони мало займають. Бо відірвані від реального життя. Кажуть Василії Великий мав найкращі знання ,знався на всьому на купецтві ,ремісництві ,будівництві,банківській справі у тодішньому варіанті,столярство шевство економіка культура мистецтво. Він розбирався у всьому а тепер візьміть пересічного священника в чому він розбирається. Мало в чому . А з часів Василія Великого лихо на місці несиділо. Рок-музика наркота порнографія алкоголь,куриво,таблетки енергетики електронні ігри ,компютерні ігри ,віртуальна реальність ,різноманітні зомбуючі секти,аж до відвертого сатанізму,різні течії ,ньюейдж і т.д і т.п .Та й багато чого іншого. Скажу тільки одну річ “який сповідник- такий і проповідник” ,якщо священник не розвивається у сповідництві не вдосконалюється в ньому,не набуває досвіду,може часто питаючи інших отців.Звичайно нерозголошуючи таємницю сповіді яка стосується імені ,деталей вчиненого а не самого роду гріхів які треба вивчати і вміти виробляти рецепти ефективної боротьби з ними.На нічому так незалежить ворогові людського роду як на тому щоб відвести священника від праці над сповідництвом,на що тільки не старається звернути увагу священника лихий лиш би відвернути його від роботи над сповідництвом.Добрий сповідник не вичитує тисячі томів літератури.Читає дозовано і тільки необхідне. Є 100тис книг про Пресвяту Богородицю і інші автори написали неменше книг про духовне життя ,один монах бенедиктинець написав їх поза 300 невистарчить року щоб прочитати його одного а інші написали неменше ,потрібно кілька життів щоб ознайомитись зі всім . І що вони стали мудріші за Апостолів,пішли далі? В чому? Хто небудь з великого числа священників бачив особисто Ісуса Христа -Ні,а Пресвяту Богородицю-ні ,а ангелів-ні ,може святих-ні,може мають якісь особливі дари Святого Духа про які каже дбати апостол Павло- зцілення ,пророкування, чудотворення ,віри,-відповідь знайома ні. Чи щонебільподібного до о.Піо? Теми проповідей неактуальні ,люди ненаходять в них відповідей на питання сьогодення. От тому й ситуація така , в тому числі і з прийманням св.Причастя. Та там ще є ціла купа різноманітних нюансів . Але більшість священників цього нечують,чи вдають що нечують.
Та перші Апостоли теж не були дуже вченими. В чому могли так глибоко розбиратись прості рибалки?
Апостоли мали Духа Святого, а життя перших християн було зосереджене навколо спільного Причастя.
Можна мудрувати багато, але що може зрівнятися з тим, коли САМ ГОСПОДЬ БОГ ІСУС ХРИСТОС єднається з людиною через Святе Причастя?
Ісус чітко дав зрозуміти, що хоче, щоб ми всі приймали Його! Господь звертається до всіх зі словами: “Пийте з неї всі, це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. Амінь.” на КОЖНІЙ Службі Божій, а не раз в рік чи на свята.
Бог все зробив зі свого боку, щоб ми мали можливість Його приймати.
А ми маємо лише подбати про те, як і коли добре висповідатись. Щоб щиро покаятись Вам не обов’язково потрібен супер-вчений священник – це можна зробити в будь-який зручний для Вас час. Деколи за продуктами чи лахами їдемо за кілометри, а до сповіді чомусь так багато перешкод. Неможе висповідати ваш священник, то можна поїхати в іншу церкву і серед тижня, коли менші черги, щоб в неділю обов’язково приступити до Причастя. Не подобаються проповіді – читайте вдома Євангелію чи апостола. Що заважає?
Священники так само як і всі інші люди мають прагнути досконалості. І не всі зразу стають святими, як Василій Великий чи отець Піо. Але повірте недосконалість священників не є причиною того, що люди не ходять до Церкви чи не приступають на кожній літургії до Святого Причастя. Зазвичай обвинувачуючи і нарікаючи на священників, люди прикривають свою остиглість, небажання чи нерозуміння.
Причащатися треба часто, якщо є така можливість. Бо якщо когось любиш, то хочеш з ним бути, шукаєш зустрічі, прагнеш спілкування. Ісус любить нас і хоче приходити в наші серця щодня. А чи хочемо Ісуса ми, так як Він нас? І що робимо для цього?
Шановний Зеновію, здається, Ви передали куті меду, перебільшили суттєво. Відносно сповіді: якщо людина шукає виправдання, щоб не йти до сповіді, то вона його знаходить (священик не встигає, отець некомпетентний, нема довіри, нема часу і т. п.), але істина залишається істиною – не йдеш до сповіді, тоді, коли дуже обтяжений гріхами, саме наші гріхи гальмують наш шлях до сповіді. Іншого виправдання не може бути, бо навіть коли людина при смерті й не може рухатись самостійно, до неї привезуть священика на її бажання висповідатись. То що вже казати про тих, хто здоровий, ходить на роботу, по крамницях, базарах і на це все знаходить час! Щодо недовіри священику під час сповіді, то це теж із-за тяжкості гріхів. Людина довіряє свої гріхи Богові, а священик є лише посередником. Його не повинні ми ні боятись, ні соромитись, а радше боятись і соромитись треба гріхів, якими ми ображаємо Господа. І що значить недовіра священику? Ми що, вибираємо собі сповідника “добрішого”, “поблажливішого”, щоб поменше картав за вчинене? Але хіба такою має бути сповідь? Хіба ми не повинні сповідатися за вчинені гріхи з метою очиститися, з метою жалувати перед Богом за вчинене? Чи для цього нам потрібно довіряти священику особисто? Недовіра – це знову ж таки боязнь виставити себе з негативного, непривабливого (осоромленого)боку , отже, ви прийшли на сповідь і хочете подобатись? Не за тим, значить, прийшли. Диявол усілякими способами намагається нас відтягнути від сповіді (через недовіру, лінивство, марноту, надмірну метушню і заклопотаність), про це треба пам”ятати і з цим боротись.
Щодо некомпетентності чи недосконалості священиків, то тут теж нема таємниці: якщо ви шукаєте Слово Боже, хочете його чути, розуміти, пізнавати, то ви навіть до проповіді семінариста будете дослухатися і шукати для себе вагомого. А якщо ви кожну проповідь слухаєте з позиції строгого прискіпливого вчителя, який екзаменує отця, то будете шукати саме помилки, а не глибину слів. Добрий християнин з кожної проповіді намагається для себе почерпнути, і не важливо тоді, хто голосить Слово Боже, досвідчений отець-оратор чи нововисвячений священик, який ще не має впевненості перед аудиторією і до того ж хвилюється. Ви взялися осуджувати, шукаєте причини для критики? а чому б вам не спробувати змінити своє упереджене ставлення до проповідей? Той, хто шукає – знаходить! Той, хто шукає глибинне, важливе і “злободенне” в сучасній проповіді – знайде обов”язково! Але це залежить від особистого ставлення.
Будьмо милосердними, добрими, чуйними! Наймагаймося вдосконалювати самих себе, поглиблюймо свою віру і вчімося прощати!