У Львові отець Ганс Цолльнер, віце-ректор Папського григоріанського університету, провів конференції для богопосвячених осіб
«Питання педофілії для УГКЦ зараз ще не є важливим. Такі країни, як США, Канада, Німеччина та інші країни Західної Європи, зробили однакові помилки, бо їхні Церкви не провели відповідної роботи щодо запобігання проблемі. У цих країнах відомо про чотири тисячі випадків такого насильства над малолітніми дітьми за останніх 50 років. Папа Римський Венедикт XVІ окреслив це явище як «відкриту рана Церкви». Тому я звертаюся із проханням, щоб Церкви Центральної та Східної Європи краще до цього готувалися, бо не виключено, що це явище може прийти і до вас», – сказав о. Ганс Цолльнер, керівник Інституту психології при Папському григоріанському університеті (Рим), 3 березня 2012 року на конференції для богопосвячених осіб у Львівській духовній семінарії Святого Духа. Захід відбувся за сприяння Патріаршої комісії УГКЦ у справах монашества.
На тему педофілії він говорив під час своєї третьої доповіді «Духовна і людська зрілість. Подібність і відмінність між ними». Цю проблематику о. Ганс разом із о. Джованні Кучі висвітлив у книжці «Відкрита рана. Церква і педофілія», яку він презентував на цій конференції. Перші два розділи цього видання розкривають питання насильства, його термінологічний та психологічний аспекти, останні два – розповідають про формацію богопосвячених осіб, адже «потрібно пильно придивлятися до тих людей, яких ми приймаємо до священичої чи монашої спільноти».
Під час перших двох конференцій, які благословив на початку Митрополит і Архиєпископ Львівський Ігор (Возьняк), йшлося про перспективи розвитку психології та духовності, були визначені критерії зрілості і внутрішньої свободи. Загальну зрілість о. Ганс окреслив як «постійне зростання на всіх рівнях: тілесному, психічному, емоційному, пізнавальному, соціальному та духовному».
На переконання експерта із психології, внутрішня свобода і християнська зрілість виявляються у бажанні наслідувати Христа: людина напружено бореться за своє духовне життя, дозволяючи Божій благодаті діяти в ній. Отже, головною метою посвяченого життя має бути формування особистості Святим Духом на прославу Бога, зростання у внутрішній свободі, щоб свідчити Христа через повне відкидання себе заради богопосвяченого покликання.
«Якщо людина надто переймається грошима і визнанням, вона не буде почуватися щасливою, бо боятиметься це втратити. Натомість що більше ти можеш віддавати та дарувати людям, то більшим є відчуття справжнього задоволення. Це – дорога Христа і в цьому виражається свобода, як духовна, так і людська», – сказав о. Ганс Цолльнер, керівник Інституту психології при Папському григоріанському університеті.