6 серпня – святих мучеників Бориса і Гліба, у хрещенні Романа і Давида

Поділитися:

У книзі «Життя Святих» читаємо, що Святий Володимир залишив 11 синів і дванадцятого братанича Святополка, сина убитого Ярополка. Серед його синів були двоє:Борис, в хрещенні названий Роман, і Гліб, в хрещенні названий Давид. Борис княжив у Ростові, а Гліб – у Муромі. Обоє вони так ревно дбали про святу віру, так вірно служили Богові, і при цьому були справедливими і боговгодними князями, що святістю життя, відданого цілковито молитві і добрим ділам, возсіяли вони, за словами літописця Нестора, як дві ясні зірки серед братів своїх. Бориса було призначено спадкоємцем великокняжого престолу в Києві.

Перед смертю св. Володимира Борис пішов походом на печенігів (1015 р.) і розбив їх ущент, а повертаючись додому, став табором при ріці Алті, і тут дійшла його вістка про смерть батька. Гарячими сльозами залився св. князь; це ж помер найліпший батько, той, який навчав їх тільки добра, якого так любив увесь народ, а волю якого сини повинні шанувати як щось найсвятіше. А водночас прийшли й інші тривожні вісті. Щойно помер святий Володимир, як Святополк, князь Турівський, що на той час був у Києві, силою захопив великий княжий престол, потоптав волю свого найліпшого опікуна і добродія, переманив на свій бік частину продажних бояр і задумав наступний злочин – убити всіх синів Володимира і стати на Русі самодержавним володарем.

Бояри радили Борисові, щоб чимскоріше ішов з дружиною на Київ, прогнав напасника і сів на своєму престолі, таж за ним стоїть весь народ, який поможе йому провчити зухвалого Святополка. Але святий Борис не хотів братовбивчої війни, не хотів руською кров’ю залити домовину свого батька; він відпустив своє військо, а сам вирішив іти до Ростова. Та не так думав Святополк, який підіслав новоявлених юдів-іскаріотів, бояр Вишгородських (Вишгород – місто поблизу Києва), що звалися Пушта, Талець, Єлович і Ляшко, щоб убили святого Бориса.

Вірні слуги перестерігали князя, що Святополк зазіхає на його життя, та святий Борис віддався волі небесного Отця і молив Його, щоб удостоїв його, якщо на те Його воля, постраждати за правду.

Настала ніч, поснули вірні слуги князя. Але він сам не спить. Своїм звичаєм припав на коліна і молиться, довго молить за щастя Руси, за добро князів, за благо цілого народу, щоб він був сильний вірою, великий єдністю, багатий правдою, миролюбний, згідний, і щоби на честь інших народів заробив собі шляхетністю духа, ревністю у вірі й трудом задля власного блага.

Коли ж уже стало світати, князь бив земні поклони і став читати утреню. А там, за шатром, убивці слухали кожне слова, чули, як князь святий читав слова третього псалма.

Закінчивши молитву, князь положився до сну. Тоді вдерлися до шатра вбивці і списом убили святого Бориса. Припав до тіла убитого вірний слуга Юрій, але його також вбили і відтяли голову, щоб легше було зняти з шиї його дорогий ланцюг, подарунок святого князя. Ще живого, святого Бориса обгорнули полотном зі шатра, кинули на віз, та тут два варяги, послані на поміч катам, добили вмираючого мечем. Так постраждав мученицькою смертю святий князь Борис, сталося це 24 липня (6 серпня) 1015 р. Тіло його потай поховали в церкві святого Василія у Вишгороді.

Та на цьому не закінчилася каїнова злоба Святополка. Він послав до князя Гліба листа, щоб той приїжджав до Києва, бо святий Володимир, батько його, дуже хворий, і кличе його до себе. Гліб, слухняний кожному наказові батька, пустився в дорогу, а біля Смоленська сів на човен, щоб рікою Смядиною дістатися до Дніпра. Тут наздогнала його вістка від брата Ярослава, що Володимир, їх батько, помер, і що Святополк убив Бориса. Припав на молитву святий Гліб, сльозами освятив пам’ять батька і брата-мученика, й просив у Господа, щоб і йому подав щасливої смерти, бо вже знав князь Гліб, що не врятуватися йому від руки Святополка. І справді, вбивці не дали на себе чекати. Князь, бачачи, що йому не здолати супостатів, і не бажаючи кровопролиття, наказав своїй дружині, яка хотіла його боронити, щоби спасалась сама, а сам посеред молитви помер від ножа власного кухаря, якого до вбивства приневолив ватажок убивців Горясір. Сталося це 5 (18) вересня 1015 р. Тіло святого Гліба залишили в лісі, на березі ріки, і прикрили хмизом. На тому місці люди бачили вогненний стовп, було чути ангельські співи, та ніхто не знав, що означають ці чуда. Аж якось мисливці знайшли святе тіло, що не розклалося, дали знати до Смоленська і тоді мощі святого було перенесено до того міста і поховано у церкві.

Як Святополк окаянний убив ще третього князя Святослава, як почалася через це війна, як Ярослав покарав братовбивцю і як Святополк, тиняючись світом (цілком як Каїн), загинув десь у пущі між Чехією і Польщею – все це належить до історії, яку кожен вірний син своєї вітчизни повинен знати. Коли князь Ярослав сів на Київський престол, він з великими почестями переніс мощі святого Гліба до Києва, де їх поклали поряд з гробом святого Бориса. Як пише літописець Нестор, мощі святих князів “подають цілительні дари всім, хто приходить до них з вірою:криві – ходять, сліпі – бачать, хворі – стають здоровими, в’язні виходять на свободу – святі князі є заступниками Руської землі”.

Коли згоріла церква святого Василія, князь Ярослав наказав побудувати нову церкву. При її освяченні митрополит Йоан I (1008-1033) відкрив домовини святих князів і тіла їх знайдено цілі, не зіпсовані, а церкву наповнив чудесний аромат. Тоді 24 липня (6 серпня) став днем поминання і почитання святих Бориса і Гліба. За сина Ярослава, Ізяслава, в їх честь було побудовано нову церкву і туди, при великому здвизі народу і в присутності багатьох князів, перенесли мощі святих, і знову церква наповнилася предивним ароматом. Відбувалося це за митрополита Георгія І. При перенесенні був присутній також преподобний Теодосій Печерський. Відтоді 2 (15) травня став днем почитання святих Бориса і Гліба. У цей день 1072 р. відбулося перше перенесення мощей святих. Друге перенесення до великої кам’яної церкви, яку звів князь Чернігова Олег, відбулося також 2 (15) травня 1115 р. На цьому перенесенні був присутній великий і славний князь Києва Володимир Мономах.

Князь Володимир Мономах, коли відчув, що наближається година його смерти, виїхав з Києва (1125 р.) поклонитися тому місцю, де помер мученицькою смертю князь святий Борис, і там у церкві, зведеній на березі ріки Алти, віддав Богу свого духа. Його тіло згодом перевезли до Києва.

Бог прославив мощі святих Бориса і Гліба багатьма чудами. Пам’ять їх на Русі завжди свята. А їх молитви нехай подадуть нещасливому і невільному народові нашому повернутися до давньої святости, а через святість і до давньої слави.

Із книги І. Я. Луцика «Житія святих», Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Поділитися:

Leave a comment

Your email address will not be published.


*