Діти парафії св. Василія Великого виступили з різдвяною виставою під режисурою Тараса Жирка

Ось ми і закінчили наші виступи «Містерія Різдва». А відбувалося все так.
На початку жовтня брат Теоктист зібрав 14 незнайомих між собою дітей, які є парафіянами церкви св. Василія Великого, для постанови вистави за однойменною повістю «Містерія Різдва» автора Юстейна Гордера.
Нашим творчим наставником та режисером погодився бути Тарас Жирко, заслужений актор театру імені Івана Франка, а духовним наставником і далі був брат Теоктист. Ми робили багато репетицій, хотіли якнайкраще передати глядачеві всю значущість, особливість і урочистість Різдва Христового. Пан Тарас дуже багато вклав у нас своїх знань і умінь, а ми, як могли, все всотували в себе. Ми дуже здружилися з дівчатами та хлопцями і нам було дуже цікаво проводити разом час.
Перший наш виступ відбувся у храмі, ми дуже хвилювалися, але, сподіваюся, що глядачам усе сподобалося і вони зрозуміли головну думку нашої вистави. У церкві було легко виступати, тому що глядачі – це парафіяни храму.
Другий виступ відбувся у школі, де навчається дівчинка Юстина (яка виконувала роль ангела). На виставу зібралися учні шостих класів, наші ровесники, більшість з яких не відвідує храм, не молиться, – словом, діти, які зовсім не знайомі з Божим Словом. Перед нами стояла нелегка задача: донести до цих дітей всю таємницю Різдва.
На початку вистави слово мали брат Теоктист і п. Тарас. Короткою промовою вони настільки зацікавили глядачів у перегляді вистави, що під час виступу всі школярі сиділи дуже тихо і уважно вслухалися у кожне слово актора. Це було дивовижно: ми зуміли їх зацікавити і розбудити у них інтерес до нашої вистави, заставити задуматися про народження Христа.
Після вистави я взяла інтерв’ю в учнів, всі були дуже люб’язними і ввічливими зі мною, запрошували у клас. Ось що розповіли деякі з них про нашу виставу.
Дівчинка Оленка з 6-В класу сказала, що вистава їй дуже сподобалася, а висновки вона зробила такі:потрібно більше часу проводити з батьками і більше цікавитися християнським життям. Вона зрозуміла усю велич свята Різдва Христового. Друга дівчинка сказала, що постарається частіше ходити до церкви. На мою думку, багатьох дітей ми заставили задуматися, і, сподіваюся, хтось з них зробить кроки до пізнання християнського життя.
Наступний наш виступ відбувся у пенітенціарній службі, де глядачами були офіцери та військовослужбовці. У них я поцікавилася, чи їм сподобалася вистава, офіцери підтвердили це, сказавши, що своєю дитячою грою ми заставили їх задуматися про їхні дорослі вчинки і про те, що є на світі Хтось Добрий; задумалися про те, як добре бути дітьми.
Дуже дякуємо всім хто брав участь у виставі, та всім дітям, які старанно грали свою роль, щоб донести до глядача все якнайкраще. Дякуємо брату Теоктисту за його духовні настанови і за організацію. Також дякуємо п. Тарасу, за те що потратив на нас, – таких ще недосвідчених акторів, – стільки свого часу і своїх зусиль. Мені було дуже приємно брати участь у цій виставі.

[nggallery id=64]

Автор статті Тетяна Чабан (учасниця)