Думки у Навечір՚я свята Різдва Христового

Поділитися:

«Записувалась колись у Вифлеємі Марія з праведним Йосифом,
була бо з роду Давида.
Вона носила в лоні своїм безсіменно Зачатого.
Коли настав ій час родити,
і не знайшлося жодного місця у заїзді,
тоді вертеп став Цариці пишною палатою.
Христос родиться,
щоб воскресити впалу колись людську природу».

Тропар Навечір՚я Різдва

Тропар прославляє Пресвяту Родину, що утрьох – Йосиф з Марією та Христом в її лоні – прямують до Вифлеєму. Вони повертаються до міста, щоб пройти перепис та зачислити себе до списку мешканців тодішньої імперії.

Бути мешканцем Юдеї означало приймати всі закони і правила краю. Погляньмо на покору, з якою Ісус – Предвічний Бог, «в лоні безсіменно Зачатий» – іде з Йосифом і Марією до Вифлеєму та погоджується на всі недосконалі умови людського життя. Божий Син приймає подобу людини та бере всі її тягарі, лише не скоряється гріху.

Який невимовний, незбагненний вираз Любові, бо інакше навіщо Всемогутньому, Самодостатньому, Трансцендетному Богові таке чинити?

Часто проста, смертна та нікчемна людина відмовляється від свого завдання – бути відповідальним членом родини, Церкви, суспільства, ігноруючи цінності та демонструючи байдужість. Але ось перед нами постає люблячий Бог, якому, власне, є різниця, й дає нам приклад покори, жертвенності, солідарності.

Він «родиться, щоб воскресити впалу колись людську природу». Любов є тією рушійною силою, яка надихає Бога до Різдва. Його мета – піднести та воскресити людську природу. Від чого піднести і до чого? Піднести від егоїзму, закритості в собі, зарозумілості, всезначимості, всезнаючості, все…, все…, все…, врешті, від байдужості, від того, що закриває нас від діалогу з Ним і з ближнім. Піднести нас до смирення, до відповідальності за іншого, до жертвенності заради іншого, до творення гармонії.

Дуже гарно це змальовує стихира Шостого Часу:

«Прийдіть, вірні, і з побожністю дивімся на Божий прихід з висоти,* який з’являється нам у Вифлеємі.* Очистивши ум, замість мира* дбайливо приготуймо різдвяні духовні скарби чеснот* і кажім: Слава на висотах Богу в Тройці, який появив людям благовоління* і, як чоловіколюбець, спас Адама* від первородного прокляття».

Готуючись до «приходу з висоти», приготуймо різдвяні духовні скарби чеснот. Саме до чеснотливого життя прагне піднести нас Христос, Котрий народжується. Від гордості – до смирення, від гніву – до лагідності, від лінивства – до трудолюбства, від заздрості – до радості за успіхи ближнього, від матеріальної залежності – до щедрості. У Своєму Різдві Він Сам дає нам приклад змістовного та спасенного життя.

Будемо готувати сьогодні Святу Вечерю разом з нашими близькими: чоловік, жінка, сестри і брати, діти, бабусі й дідусі – пам՚ятаймо про Христа, роздумуймо про чесноти, до яких прагне воскресити нас Христос у своєму Різдві.

Спілкуймося лагідно, покірно, працюймо старанно і жертвенно, згадаймо в молитві інших, зокрема тих, які є далеко від своїх родин, наших воїнів в окопах, переселенців, які не мають своїх домівок, зрештою, може в сусідстві живе хтось самотній – віднесімо йому куті й інших страв.

Таким чином і ми запишемось до цієї гарної родини Христових учнів. Христос рождається.

о. Роман Шуп’яний, ЧСВВ

Поділитися: