«І спізнаєте істину, і істина визволить вас», дорога до Бога о. Миколая Лучка, ОР

Коли я вступив до ордену проповідників, більше знаного як монаший чин домініканців, і був студентом духовної академії в Кракові, під час однієї зустрічі генерал нашого ордену поставив кожному з нас запитання: «Яка твоя улюблена або важлива для тебе цитата в Святому Письмі?» І я почав швидко шукати в голові, в серці своє улюблене Слово, і нарешті знайшов: «І спізнаєте істину, і істина визволить вас». Також генерал запитував: «А чому це Слово є важливим для тебе?» Відтоді мене супроводжує і те Слово, і відповідь, чому воно для мене є таким важливим.

Слова зі Святого Писання з Євангелія від Йоана: «І спізнаєте істину, і істина визволить вас» (Йо. 8,32) я вперше почув угорською мовою. Адже перше Євангеліє я читав угорською, оскільки це моя рідна мова. Я народився в угорськомовній родині на Закарпатті, і першою спільнотою, в яку я потрапив, була також угорськомовна римо-католицька церква в Мукачево.

Це Слово постійно супроводжує мене, воно охоплює всі аспекти мого життя: священичий, монарший, загалом християнський, людський. І воно є важливим для мене, передовсім через моє навернення, яке було для мене фундаментальним визволенням, сильним, основним моїм визволенням.

Глибоке навернення я пережив у 1993 році, коли мені було 19. До того часу я не знав науки Ісуса, Євангелія. А істина пов’язана з особою Ісуса і Його Наукою. Я чув про Ісуса, я вітався «Слава Ісусу Христу», часом «Христос Воскрес!», на Різдво співав колядки. Але на цьому всі мої знання про Ісуса закінчувалися. У той час мені до рук потрапила книжечка, в якій описувалося життя людини без Бога. І коли я читав її, то побачив, де я, що перебуваю в царстві темряви, в царстві брехні… Я жив у брехні і у темряві. Це стан був пов’язаний із моєю внутрішньою агресією і страхами, які дуже міцно перепліталися. Оскільки я не знав Заповідей, то не поважав ні близьких, ні Бога. І наслідком такого внутрішнього стану був відповідний спосіб мого життя. Також у тій книжечці було написано, що з царства брехні, царства темряви є вихід, і цей вихід – через Ісуса. Вихід у Царство світла і Царство любові. Цей вихід – через Істину і до свободи.

Згодом я пішов до церкви і сказав священикові: «Я відчуваю якийсь пошук, я зрозумів, що мені потрібен Бог. Допоможіть мені!» І це було наступним етапом пізнання Істини, розуміння того, що мене відділяє від Бога, що таке гріх і який з нього вихід. За два місяці священик підготував мене до першої сповіді.

Наступним моментом пізнання Істини і визволення були сповідь, життя Таїнствами, а також пізнання Церкви, спільноти, Літургії і науки Ісуса. І тоді я вже почав читати не тільки книжечки про Ісуса, але також почав читати і слухати Святе Писання. І мені дуже сподобалося це почуття, це нове почуття свободи.

Перед зустріччю з Ісусом я думав, що свобода – це робити те, що я хочу, дозволяти собі шукати враження і самому керувати своїм життям. Але це, навпаки, призвело до поневолення. Натомість цей новий смак, свідомий смак життя, свободи став чимось, що я, можливо, пережив у дитинстві. Я виріс недалеко від гір, рік, полів і дуже любив бігати, плавати, ходити по лісі. Тоді я відчував смак свободи – присутності Бога в природі. Після мого навернення ця присутність Бога стала іншою – присутністю Бога в серці. Я почав відчувати свободу в серці. І як буває в людей, які досвідчують свободу, я почав прагнути все більшої свободи, почав поглиблювати свої стосунки з Ісусом. І ця свобода набирала і донині набирає все глибших вимірів.

І коли я прагнув щораз глибшого визволення для себе, я все більше прагнув визволення для інших, для своїх рідних, знайомих. Я почав ділитися з ними своїм новим досвідом. Почав молитися за кожну людину, коли відчував, що не можу допомогти словом. Мені приносило велику радість те, що вихід є навіть тоді, коли люди закриті. Тому що віра в молитву, в Божу силу дає мені визволення, вириває мене з безнадії.

Через деякий час я почув у серці покликання стати священиком. Це було на Святій Месі. Пригадую, тоді був тиждень молитви за покликання. Священик, який готував мене до сповіді, говорив, що, може, серед присутніх є хтось з молодих хлопців, які є покликані до священства. Я стояв серед люду Божого і в серці почув: «Я! Я! Я!» А з часом відчув і покликання до монашого життя. І це теж було пов’язане з прагненням глибшого визволення, яке мене притягувало і надалі притягує до глибоких взаємин з Ісусом, тому що саме вони мені дають свободу і радість.

Коли мені було 20 років, я вступив до монашого Ордену домініканців. Одним із життєвих девізів нашого ордену є «Veritas», тобто «Істина». Ціль ордену домініканців – всіма способами нести людям визволення через пізнання Істини. А я сам багато років шукав цього визволення, знаю, що таке страждати від життя в темряві, в брехні. Я шукав цього визволення в багатьох філософіях, релігійних практиках, у психології, у різних видах спорту, в тому, щоб бути успішним. І спочатку завжди ніби знаходив позитивний ефект, здавалося, що отримував відповіді на свої запитання. Але досвіду визволення це мені не давало, а часто навіть навпаки виявлялося поневоленням.

Тепер я маю сильний, чіткий і щораз глибший досвід, що тільки Ісус, Жива Особа, Живий Бог може мене визволити і визволяє.

о. Миколай Лучок, монах Ордену домініканців Римо-Католицької Церкви в Україні, служить у Львові

Журнал «Кана»