Моя дитина в церкві небажана? – credo-ua.org

Поділитися:

Під час останньої недільної Літургії зрозуміла, що в наших церквах зовсім небажаними є мами з малими дітьми та інваліди. Завжди, навіть на дитячій Службі, знайдуться бабульки, які шикають на мого півторарічного сина. Ну, пардоньте, він ще не вміє побожно складати руки і читати молебні. А щодо інвалідів, то знаю тільки одну парафію, де запроектували і зробили пандус.

Проводжу паралель між мамами з малюками та інвалідами, бо ми дійсно в дечому подібні. Коли я стала тримати на руках маленького Луку, навколо багато змінилося: відстані я оцінюю з точки зору, чи можна туди дістатися з візком; заклади – чи нема там речей, які дістане/розіб`є/проковтне моя дитина, чи достатньо там простору для активності малюка, чи зможу тримати той простір у полі зору, чи не заважатимемо ми іншим.

З Лукою я взагалі мало куди, окрім дитячого майданчика і парку можу піти. Я дуже вдячна моїм колегам з видавництва «Свічадо», що терплять активного Луканю під час кількагодинних нарад. Бо мене це дуже виснажує емоційно. Наявність на руках маленької дитини зовсім не дає мені пільг, ні в чергах, ні в чому. Не раз терплю агресію, коли хочу спитати щось без черги в банку, чи на пошті.

Луканька непосидючий (тобто звичайна дитина), і в церкві майже за кожен його порух я мушу перепрошувати у невдоволених старших людей. А ті ще люблять повчати і говорити: «мої діти такими не були». Ну, якось так неприємно це. Хочеться крізь землю провалитися. Навалюється маса різноманітних почуттів: чого ж я не можу добре виховати свою дитину? навіщо нам було йти сюди? навіщо ми взагалі є такі?…

Само собою зрозуміле, що я не маю нічого проти цих людей. Я дуже люблю стареньких, як і малих дітей. І я хочу, щоб моя дитина зростала, бачачи і літніх, і неповносправних – різних. Так, я теж буваю нечуйною. Не заперечую. Але це не означає, що мушу мовчати на нечуйність. І мені також мусять говорити про мої вади.

Для мене неймовірних зусиль коштує взагалі прийти до церкви і втримати Луканю на її території цю одну годину. Просто я хочу туди прийти. А в нас нема на кого залишити дитину навіть на 10 хв. І в церкві мені б дуже хотілося зустрітися зі СПІВЧУТТЯМ.

Блог Світлани Бабинської

Публікація на схожу тему: Як відбити у дитини бажання ходити до храму?

Поділитися:

2 Comments on Моя дитина в церкві небажана? – credo-ua.org

  1. Слава Ісусу Христу!
    Церква, у яку не ходять діти, не має майбутнього. Про це мають пам”ятати ті ж самі бабці, які колись таки були дітьми. Про це добре знає кожен священик, і одна його проповідь на таку важливу для Християнства, особливо у наші секулярні часи, тему покладе початок досягненню взаєморозуміння. “Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне,” каже Ісус (Мт. 19:13). Батьки ж мають шукати шляхи злагоди – то їх діти і відповідальність за дітей на них покладена. А шляхи досягнути ладу і миру є різні. Одним із них є організація Дитячої служби – монахині або старшенькі дівчатка, жертвуючи свій час для Господа, займаються у окремому приміщенні із тими дітьми, які спокійно почувають себе на час Служби Божої без батьків. У цей час з дітками можна проводити уроки Катехизації (хоча б за допомогою рисунків/аплікації/паперових конструкцій і т.д.) на Євангеліє цього дня, а на завершення Служби Божої діти можуть покласти до Вівтаря або ж передати свої твори священику, йдучи перед тим через усю церкву, як і ми йдемо до Св. Причастя. Священик же може діточок благословити. До одного чи іншого Празника потім можна організувати виставку усіх дитячих творів, а колись – віддати дитині/батькам до певної урочистості або Празника. Або ж на Вашу уяву, погодивши із священиком – що інше. Церква – це передусім спільнота Божа, у якій, надіюся, можна з Божою поміччю все вирішити. Ще є і вже вироблені поради – http://ugcc.dn.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=279:2011-09-14-19-53-53&catid=72:2011-09-14-19-31-59&Itemid=177
    Головне, щоб було бажання злагоди. Тоді прийдуть Віра, Надія, Любов і Мир у серці 🙂

  2. Ярослава // 21.12.2011 at 17:33 // Відповіcти

    У нашій церкві на Покровській-6 ніхто ніколи не дивиться “косо” на діточок, а отець Валерій Шкарубський (сама чула) навіть зупиняє мам, які намагаються обмежувати свободу маленьких, словами “вони нам не заважають”.

Leave a comment

Your email address will not be published.


*