На зустріч з молоддю завітала психолог п. Людмила Гридковець

Фахівець розповіла присутнім про те, як налаштувати себе на стосунки з особою протилежної статі та що робити, коли здається, що особисті стосунки не складаються.

Дівчата, котрі були присутні на зустрічі, розпитували п. Людмилу про її особистий досвід до та після заміжжя. Теми, яких торкалися учасники зустрічі, переважно розкривали суть до- та післяшлюбних стосунків молоді, проблем, які виникають на кожному з цих етапів, та психологічних особливостей молодої людини у віці 20-30 років.

П. Людмила навчила молодь коротких молитов, якими вона може послуговуватись у пошуках коханої особи: «Дай мені, Боже, все те, що моє і забери все те, що чуже», або «Дай мені, Господи, зустріти того чоловіка, з чийого ребра я створена». Таким чином психолог та психотерапевт запевнила молодих дівчат у тому, що Бог найкраще знає, що кому призначено.

«Не варто плакати й переживати, якщо так сталося, що ваш хлопець пішов з вашою подругою», – зачепила поширений варіант конфліктів п. Людмила. «Бог усе бачить, і вже через деякий час ви будете дякувати, що сталося саме так». Психолог радила передовсім бути відкритими на Божу волю, довіряючи Йому своє життя, водночас не закриваючись в собі.

Виходячи з власного досвіду сповідника, о. Роман Шуп’яний, який щонеділі провадить зустрічі молоді, зачепив питання стосунків дівчини та хлопця, коли обом уже за 30 років. «Є досить поширеною ситуація, коли дівчина може й молитися ту молитву, котру Ви навчили, і ходити до церкви, проте Бог не посилає їй чоловіка, з яким вона б одружилася. Що в такому випадку робити дівчині? Чи не є це свого роду дороговказом для дівчини на шлях до монастиря?», – запитав о. Роман.

Людмила Гридковець пояснила таку ситуацію, вкотре звертаючи увагу насамперед на Божий план щодо цієї дівчини. «З іншого боку, -зазначила психолог, – відсутність протягом довшого часу серйозних стосунків у дівчини ще не означає, що її доля – монастир. Якщо священик відчуває в ній такий потенціал, то він мав би допомогти дівчині розпізнати в собі покликання до богопосвяченого життя, а не радити їй таку дорогу як єдиний шлях до спасіння».

П. Людмила розповіла випадок зі свого досвіду як психотерапевта, коли за порадою друзів дівчина 30-и років почала просто зустрічатись з добрим хлопцем, бо «вже треба думати про заміжжя», проте коли дійшла справа до одруження, дівчина відчула, що не може переступити цю відповідальну межу. А вже через декілька днів повернувся з-за кордону її давній друг, який колись жив по-сусідству, і вони зрозуміли, що створені одне для одного, а незабаром і одружились.

Протягом зустрічі дівчата ставили психологу безліч запитань, які були для них актуальними, а п. Людмила відповідала на них, наводячи приклади та звертаючи увагу на християнське покликання чоловіка та жінки до подружнього життя.