Парафіяни храму св. Василія Великого взяли участь у щорічній Прощі до Тараса на Чернечу гору

11 березня парафіяни храму св. Василія Великого взяли участь у щорічній Прощі до Тараса на Чернечу гору. Групу паломників очолив ігумен київської обителі о. Роман Шуп’яний ЧСВВ. Всіх прочан провадив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук.

Участь у прощі Київської архиєпархії від храму Святого Василія Великого взяли члени Молодіжної спільноти та представники парафіяльного осередку Лицарів Колумба. Прибувши до Канева, вірні з різних парохій об’єдналися навколо Євхаристійної жертви Ісуса в Архиєрейській Божественій Літургії, яку правив очільник УГКЦ Блаженніший Святослав. Співслужив йому єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Йосиф Мілян.

У своїй проповіді, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви звернувся до вірних наступними словами:

«Ми сьогодні прибули в цьому паломництві, щоби молитися за наших усопших в дуже особливому місці. Ми знаємо з історії, що це місто відігравало особливу роль ще за часів княжої Київської держави, воно стояло на сторожі переправи через Дніпро. Канів був твердинею, яку ціною своєї крові, ціною свого життя захищали древнєруські воїни. Тому невипадково, що ця твердиня пізніше набула глибокого духовного значення, що тут був заснований козацький монастир, де доживали свого життя і готувалися до переправи в життя вічне герої наших визвольних змагань. І тут  вони, молячись та постячи за свій народ та за свою Церкву, готувалися до переходу до вічності. Тому невипадково, що ця Чернеча, Тарасова гора стала своєрідним пантеоном українського народу.

Тут не поховані померлі, але успоші. Ми знаємо, що ще ранні християни (ми маємо цікаві пам’ятки, зокрема в римськи катакомбах) не хотіли бути похованими в некрополісах, тобто в містах померлих, ні. Християни ховали своїх усопших на цвинтарях. Слово цвинтар походить від грецького слова «кімао», що означає – спати. Тобто тут є усипальниця, де заснули для того, щоб пробудитися у страшний день слави Христової, наші герої. І це місце скриває у собі великі скарби, скарби життя, скарби живого Слова. Слова, яке промовляє до нас.

Ми прийшли сюди, щоб можливо за прикладом сьогоднішнього Євангелія (Мр. 1:35-44), за прикладом Христа який молився в самітньому місці, побути з нашими усопшими і послухати їх. Ми прийшли, щоби послухати нашого Тараса, може з ним помовчати, за нього помолитися. Але і його послухати. Я думаю, він має багато чого нам сказати.

Я думаю найперше, що він має нам сказати, що ті труднощі, ті болі, які ми сьогодні переживаємо, не є чимось новим. Були герої перед нами. До геройського життя і смерті запрошені ми. Теж прийдуть герої після нас, які ту силу, ту славу, яку ми сьогодні хочемо тут для себе відкрити, понесуть для наших нащадків.

Я, коли сьогодні їхав сюди, говорив: «Тарасе, скажи нам щось, скажи нам якесь слово». І так прийшло мені на серце дуже глибоке і цікаве слово Тараса, яке він написав у 1858 році, тобто за три роки до своєї смерті. В тому слові він наче робить підсумок свого життя і, начебто, розмовляє зі своєю долею, персоніфікує її, жартує над нею, робить, можливо, підсумок свого земного життя, а потім дивиться куди він, ось можливо за кілька років, буде іти далі. Я думаю, що це дуже цікаве слово оптимізму, заохочення, підтримки та надії, яке, можливо, нам, паломникам, сьогодні Тарас хоче сказати. Він каже так:

Ти не лукавила зо мною,  Ти другом, братом і сестрою  Сіромі стала. Ти взяла  Мене, маленького, за руку  І в школу хлопця одвела  До п’яного дяка в науку.  «Учися, серденько, колись  З нас будуть люде»,— ти сказала.  А я й послухав, і учивсь,  І вивчився. А ти збрехала.  Які з нас люде? Та дарма!  Ми не лукавили з тобою,  Ми просто йшли; у нас нема  Зерна неправди за собою.  Ходімо ж, доленько моя!  Мій друже вбогий, нелукавий!  Ходімо дальше, дальше слава,  А слава — заповідь моя.»

(«Доля», 9 лютого 1858)

Після Архиєрейської Божественної Літургії відбулася акція «Паростки єднання», де Блаженніший Святослав спільно з прочанами посадив дуб на схилі Тарасової гори, а також роздав паростки настоятелям з церков Київської архиєпархії. В перспективі, жолуді із цих дубів будуть посаджені на місцях поселень українців за кордоном. Цей захід має символізувати єднання українського народу по цілому світі.

По завершенні акції, прочани процесією вирушили вгору до місця спочинку Тараса Шевченка. Там, була відправлена панахида за великим Кобзарем та всіма, хто поклали свої життя за волю українського народу.

Після панахиди, паломники оглянули Шевченківський музей-заповідник. І після екскурсії організовано вирушили до дому.

Повідомив Дмитро Шихалієв

Фото Анни Гелецької