«Василіяни – найдавніший і найчисельніший чернечий чин в Україні», – о. Симеон Манько

Поділитися:

Цього року отці-василіяни відзначають 400-ліття від дня заснування монашого життя на Чернечій горі в Добромилі (Львівщина).

Про прихід василіян на те місце існує кілька переказів. Найбільш правдоподібним є припущення, що вони прибули зі Львова. На підтвердження цієї думки вказує зокрема назва «Чернеча гора» в містечку.

У 2012 році також згадується 130-ліття Добромильської реформи Василіянського Чину Святого Йосафата. З цих нагод 18 листопада в монастирі Святого Онуфрія відбудеться святкування. До слова, там у травні 1888 року розпочав свій духовний шлях Митрополит Андрей (Шептицький). Так, Архиєрейську Святу Літургію очолить Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

Про історію та програму урочистостей говоримо  з ігуменом Добромильського монастиря о. Симеоном Маньком.

 – Отці-василіяни – найдавніший і найчисельніший чернечий чин в Україні, – говорить отець Симеон. – Василіянські монастирі беруть свій початок від Св. Василія Великого, одного з найвизначніших Отців Східної Церкви. До сьогодні його «Правила» разом з іншими аскетичними творами становлять основу нашої Конституції. Хочa в понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. Так, до найбільш відомих реформаторів належать святі: Теодосій Печерський та Йосафат Кунцевич разом з київським Митрополитом Йосифом Велямином Рутським. А ініціатором Добромильської реформи, 130-ліття якої відзначаємо цьогоріч, став отець Климентій Сарницький, тодішній протоігумен василіян. Спостерігаючи занепад наприкінці ХІХ століття, в листі до Святішого Отця Лева ХІІІ він подав добре обґрунтовані пропозиції щодо способу проведення реформи чину. Згодом ці пропозиції лягли в основу Апостольської конституції «Singulare Praesidium», якою Лев XIII започаткував реформу Василіянського чину.

– У чому нині можемо бачити результати цієї реформи?

– У духовному обновленні. Після неї монахи активніше почали йти до людей – через організацію реколекцій, видання періодики і книжок, місійні поїздки… Коли за радянських часів в Україні почалися переслідування церковнослужителів, чимало отців-василіян з місією поїхали практично по всьому світу: до Бразилії, Канади і США. Там вони надавали духовну підтримку українським емігрантам першої і другої хвиль. А ті, що залишилися, продемонстрували свідчення віри: хто в підпіллі в Україні, хто в Сибіру.

Крім того, досі проводяться певні богослужіння і читаються молитви, започатковані тоді. Зокрема, молебень до Богородиці, вервиця, Хресна дорога…

Це – широка тема. Про неї можна багато говорити. Але, якщо коротко, здійснення даної реформи було продиктовано самим часом.

– Отче, а нині які вимоги і виклики час ставить перед служінням отців-василіян?

– Істинна завжди одна: самим знаходити дорогу до Бога і супроводжувати нею тих, хто того бажає. І вона незмінна. Змінні тільки обставини. Люди як раніше приходили до монастиря просити про молитву, за духовною порадою, висповідатися, прийняти Святі Тайни, так і тепер…

– Скажіть, будь ласка, отців-василіян відносять до місійно-контеплятитивного, тобто, закритого чи відкритого чину?

– Відкритого, звичайно. Очевидно, ми живемо своїм внутрішнім (маю на увазі: всередині монастиря, чину) духовним життям, однак ведемо відкриту діяльність. До того ж, відновилася відома довоєнна традиція – утримувати школи, де виховуються національно-свідомі і глибоко-духовні громадяни. Приміром, у колегії Святого Йосафата у Бучачі (Тернопільщина) навчається 120 дітей зі всієї країни. Також проводимо низку літніх таборів для різних категорій дітей. Паралельно втілили ще одну ініціативу, що називається «Канікули з Богом». Її мета – виховання дітей. Раніше було означено, що школа має дві цілі –– навчання і виховання. Тепер все звелося до навчання.

Ще є різні товариства: «Вівтарна дружина», «Марійська дружина», «Апостольство молитви» й інші, в яких гуртуються різні люди – молодші, юні, молоді, літні.

Під патронатом отців-василіян видаються журнали: «Господь і я» (молодіжний) і усім знаний «Місіонер» (заснований ще до Другої світової війни), «Світло» (виходить в Канаді). У Жовкві на Львівщині, є друкарня і видавництво «Місіонер».

Це – основні види нашої діяльності. А ще є безліч дрібних, якими займаємося щодня.

– Назвіть, будь ласка, українських греко-католицьких єпископів-василіян.

– Це владики: Дмитро (Григорак), Іреней (Білик), Василь (Медвіт), Павло (Хомницький) (США), Діонізій (Ляхович) (Італія, Іспанія)… У Бразилії всі єпископи – василіяни. Всіх так відразу і не пригадаю.

– Отче, а скільки людей у вашому монастирі?

– Зараз небагато: два священики і брат.

– Скажіть: на прикладі свого монастиря ви не відчуваєте кризу покликань до чернечого життя?

– Ні. Очевидно, хотілося б, щоби покликаних було більше, однак в Українській Греко-Католицькій Церкві в Україні немає кризової ситуації з тим. Як зауважив Блаженніший Святослав, наше духовенство досить молоде в порівнянні з західноєвропейським. Середній вік українського священика – 35 років. Сьогодні в новіціаті (початкова школа для майбутніх монахів, священиків – Н.Х.) отців-василіян біля 30 хлопців. А в семінарії – близько 60.

Кризова ситуація радше проглядається в УГКЦ закордоном. У Польщі, наприклад.

– І насамкінець, отче, розкажіть, будь ласка, про програму святкування двох згаданих дат?

– О 9.00 розпочнеться урочиста Утреня. Потім – освячення води. О 10.30 – зустрічатимемо Блаженнішого Святослава. Об 11.00 – Архиєрейська Свята Літургія, після якої відбудеться освячення ювілейного хреста. Планується і посвята церкви, оскільки вона була посвячена перед війною.

При цій нагоді запрошуємо жителів Добромиля та довколишніх містечко і сіл взяти участь у торжестві та отримати архиєрейське благословення від глави Української Греко-Католицької Церкви.

Розмовляла Настя Хамар

Поділитися:

Leave a comment

Your email address will not be published.


*