Звідки беруться ревнощі?

Багатьом з нас доводилося відчувати біль ревнощів. Коли ми розуміємо, що назавжди залишаємося без кохання дорогої нам людини, ми відчуваємо нестерпну печаль, самотність і незахищеність, відчуваємо бажання помститися, або навіть вбити або померти самому. Тоді, коли напад ревнощів проходить, ми запитуємо в себе: що зі мною відбувалося. Але відповідь для кожного своя. Тому що ревнощі, виявляється, по суті є універсальною емоцією, а кожний конкретний випадок має свій неповторний індивідуальний малюнок. Спробуємо зрозуміти, як і коли виникає це почуття і чому воно проявляється так по-різному.

Палітра переживань

Одне із найскладніших емоційний переживань, ревнощі об’єднують цілий комплекс почуттів, думок, афектів. Страх і гнів, напевно, найсильніші, саме вони визначають відтінки стосунків у конкретній складній ситуації і саме вони провокують несподівані, а інколи і непередбачені форми поведінки зрадженої людини. Психологи це пояснюють так: коли ми відчуваємо, що залишаємося без кохання і уваги близької людини, розуміємо, що нас зрадили і відвернулися від вас, ми втрачаємо відчуття безпеки, захищеності і відчуваємо страх. Гнів виникає, коли спроби зберегти позицію у відношеннях з коханою людиною, повернути її увагу безрезультатні. Можна сказати, що ми ревнуємо, коли усвідомлюємо, що кохана людина більше вам не належить. Але чому одна людина може змиритися з втратою, а інша переживає біль знову і знову.

Звідки вони виникають

На думку психоаналітиків, ревнощі зароджуються в ранньому дитинстві. Вони настільки сильні, що залишають відбиток на все життя. Ставши дорослими і відчуваючи ревнощі до свого партнера, ми лише знову переживаємо той дитячий біль. «Часто основою ревнощів є розчарування дитини, яка розуміє, що вона у матері не одна, що є ще батько, брат чи сестра, яким мама віддає свою любов і турботу» – пояснюють психоаналітики. Для деяких це переживання стає першою душевною раною – дитина стикається з безсиллям що-небудь змінити. З часом ця образа перестає турбувати і залишається в душі як тавро, яке нагадує про невтамовану потребу любові. І якщо батьки не дадуть дитині відчути, що все ще люблять її (навіть при наявності брата чи сестри), то пізніше відносини з будь-якими партнерами завжди будуть здаватися недостатнімм. В цьому разі ревнощі стають частиною життя – адже нікому не можна повністю довіряти.

«Крім того, у віці 3-6 років дитина починає боротися за любов батьків протилежної статі і конкурувати в цій боротьбі з батьками своєї статі» – стверджують психоаналітики. Ця конкуренція також супроводжується сильними ревнощами. Якщо дитина зможе пережити біль втрати, змиритися з тим, що в цій боротьбі приречена до поразки (адже мама не полюбить сина як дорослого чоловіка, а батько – дочку як дорослу жінку), вона буде в стані уподібнитися батькам своєї статі, засвоївши всі їх цінні якості. В такому разі ревнощі стануть позитивним почуттям, стимулом до роботи над собою.

Природне почуття

«Ревнощі – почуття нормальне. Якщо вони відсутні, то тільки тому, що стали об’єктом потужного тиску» – стверджував З. Фрейд. Деякі люди можуть знаходити заміну ревнощам (байдужість), таким чином, вони захищають себе від важкого болю з дитинства, відчуття самотності і того, з чим вони так і не навчилися боротися.

Ревнощі як одержимість

«Пережити протягом життя один чи декілька конфліктів, пов’язаних з ревнощами, – це досить природно,- вважають соціальні психологи. – Але потрібно остерігатися, якщо ваші страхи про невірність коханої людини набули неймовірної форми, коли важко думати про щось інше, коли напади ревнощів приводять до неадекватних дій. У крайніх випадках такий стан може призвести до самогубства або до вбивства». Патологічні види ревнощів, перш за все, викликані бажанням володіти іншою людиною і страхом її втратити.

Чоловіки та жінки

Жінки не менш ревниві, ніж чоловіки, просто вони, як правило, більш емоційні – вони виражають почуття набагато легше від чоловіків. Крім того, на відміну від чоловіків, їм цікаво, яка їх суперниця (реальна чи уявна). Вони хочуть знати про неї все: як її звати, скільки їй років, якого кольору у неї очі, як вона одягається, чим цікавиться… Чоловіки, у яких переважає раціональне відношення до життя, схильні менше проявляти свої почуття. Зазвичай вони довгий час ігнорують будь-яку інформацію, але, зіткнувшись обличчям з реальністю зради, відчувають себе обдуреними в той час як жінки починають відчувати ревнощі заздалегідь, навіть якщо нічого не відбувається. Причиною для ревнощів у жінок стає закоханість їх партнера у суперницю, у чоловіків – сексуальна зрада.

Чим схожі ревнощі на заздрощі

Дуже часто ревнощі змішують із заздрістю. В деяких мовах для позначення цих почуттів використовують одне слово. Справді, ці переживання багато в чому схожі, адже ми відчуваємо гнів, страх, самознищення. Ми порівнюємо себе з більш досконалим і відчуваємо себе «не на рівні». На думку психологів, заздрість – це «ревнощі соціального порівняння». Заздрощі припускають наявність двох людей. Ревнощі завжди тягнуть за собою трьох і мають відношення до володіння іншою людиною, тоді як заздрощі – до порівняння себе з іншими (не в свою користь).

Проблема самооцінки

Страх перед втратою кохання і ревнощі більше переживають люди з низькою самооцінкою. Зрада (реальна чи уявна) сприймається ними як доказ їх нікчемності – адже в глибині душі вони впевнені, що не варті хорошого відношення до себе. Найменші підозри про зраду близької людини знищують їх гідність. Від ревнощів неможливо вилікуватися, так само як неможливо вилікуватися від кохання. Ревнощі не можна заперечувати, але можна не дати їм себе зруйнувати. Навпаки, втрата кохання часто підштовхує людину до змін, до внутрішнього росту. І допомагає зрозуміти що вжитті крім хорошого є багато неприємного, болючого. Що втрата кохання і наші ревнощі – це невід’ємна частина життя. Вміння їх переживати – один із показників душевної зрілості.

Юна Зіміна

Джерело: Дім і сім’я